— Тату, знайомся — це моя майбутня дружина й твоя невістка, Варвара!

Тату, знайомся, це моя майбутня дружина і твоя невістка, Соломія! світився від щастя Борис.
Хто?! здивовано перепитав професор, доктор наук Роман Михайлович. Якщо це жарт, то я явно не в захваті!
Чоловік з огидою поглядав на нігті на натруджених руках «невістки». Здавалось, ця дівчина уявлення не мала, що таке вода і мило ну як інакше пояснити ті сліди багнюки під нігтями?
«Господи, добре, що моя Катруся не дожила до такої ганьби! Ми ж старалися виховати цього телепня з найкращими манерами» промайнуло у голові.
Ніякого жарту! з наполегливістю відрубав Борис. Соломія поживе у нас, а через три місяці ми одружимося. Якщо не хочеш брати участь у весіллі сина якось обійдуся!
Добрий вечір! усміхнулась Соломія і пройшла повз, як господиня, просто на кухню. А це пиріжки, варення з малини, сушені гриби дівчина перераховувала харчі, які діставала з добряче підраної торби.
Роман Михайлович аж схопився за серце, побачивши, як Соломія зіпсувала білосніжну скатертину з ручною вишивкою, замастивши її варенням.
Борю! Одумайся! Якщо ти це робиш мені на зло, то переборщив Це занадто жорстоко! З якого це села ти притягнув таку неграмотну? У моєму будинку вона жити не буде! кричав у вітчаї професор.
Я люблю Соломію. І моя дружина законом може жити в моїй квартирі! глузливо усміхнувся Борис.
Роман Михайлович зрозумів син просто знущається над ним. Без зайвих суперечок чоловік мовчки пішов у свою кімнату.
Віднедавна їхні стосунки із сином пішли шкереберть: після смерті матері Борис став нестерпним, кинув університет і поводився як завгодно, тільки не як син професора. І ось сьогодні притягнув у дім оце чудо. Знав же, що тато ніколи не схвалить його вибір, тому й вибрав найекзотичніше із села
Жити.Борис з Соломією таки одружилися. Роман Михайлович відмовився йти на весілля його бісило, що місце Катрусі, ідеальної господині, дружини і матері, зайняла неграмотна дівчина, яка й слова докупи поставити не могла.
Соломія наче не помічала холодної ставлення свекра, намагалася йому догодити, але лише гірше робила. Чоловік не бачив у ній жодної гідності, лише брудні манери і відсутність освіти Борис, нагулявшись у благочинного чоловіка, знову почав пити й гуляти. Отець часто чув їхні сварки і лише тішився, сподіваючись, що Соломія поїде геть назавжди.
Романе Михайловичу! забігла якось невістка у сльозах. Борис хоче розлучення, більше того, виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину!
По-перше, чому на вулицю? Ти ж маєш куди їхати повернись у своє село. А те, що вагітна не дає права залишатися тут після розлучення. Пробач, я не буду лізти у ваші справи, сказав чоловік, у душі радіючи, що нарешті позбудеться докучливої невістки.
Соломія плакала в розпачі, збираючи речі. Вона не розуміла, чому свекор зненавидів її з першого погляду, чому Борис просто погрався нею, як кішкою з мишкою. Ну і що, що вона із села? Душа у всіх однакова
***
Минуло вісім років Роман Михайлович жив у будинку для літніх у Львові. Останні роки чоловік зовсім змарнів. Звісно, Борис довго не думав швиденько оформив батька у заклад, щоб не морочитись зайвими турботами.
Старий змирився, іншого виходу не було. За життя він тисячам людей прищепив любов, взаємоповагу і турботу, навіть зараз учні пишуть йому листи подяки А от власного сина так і не зумів виховати людиною
Романе, у тебе гості, заговорив сусід по кімнаті, повернувшись із прогулянки.
Хто, Борис? вирвалось у дідуся, хоч і знав: син не приїде чоловік меньше любив хіба пельмені, ніж свого батька
Та я не знаю! Мені чергова гукнула, щоб тебе покликав. Давай, біжи, чого сидиш? всміхнувся сусід.
Роман взяв свою палицю і поволі вийшов з душної кімнатки. Спускаючись сходами, здалеку побачив її й одразу впізнав скільки б часу не минуло
Добридень, Соломіє! сказав чомусь тихо, опустивши голову. Мабуть, досі відчував провину перед цією щирою і простою дівчиною
Романе Михайловичу?! здивувалась румянощока жінка. Ви так змінилися Хворієте?
Та трохи сумно усміхнувся він. А ти як тут? Звідки дізналася?
Борис розповів. Ви ж знаєте, він не хоче спілкуватися із сином. А хлопчик постійно проситься: то до тата, то до дідуся Івась не винен, що ви його не визнаєте. Дитині бракує рідних. Ми ж з ним лишилися самі сказала вона, голос тремтів. Може, я даремно все це затіяла?
Зачекай! попросив дідусь. Який він вже, Івась? Останній раз ти фото присилала, йому три рочки було.
Він тут, біля входу. Покликати? обережно запитала Соломія.
Звичайно, доню, клич! зрадів Роман Михайлович.
У хол увійшов руденький хлопчик маленька копія Бориса. Івась невпевнено підійшов до діда, якого ніколи не бачив.
Привіт, синку! Який же ти вже дорослий розчулився старий, обіймаючи онука.
Вони довго спілкувалися, гуляючи осінніми алеями парку біля будинку для літніх. Соломія розповідала про своє важке життя: як рано померла її мати і молодій жінці довелося самотужки піднімати сина і ладнати господарство.
Пробач, Соломіє! Я дуже винен перед тобою. Вважав себе мудрим та освіченим, а тільки нещодавно зрозумів: людей цінують не за манери і розум, а за щирість і доброту, сказав дідусь.
Романе Михайловичу! Ми з Івасем маємо до вас пропозицію, усміхнулась жінка, нервово перебираючи торбу. Їдьте до нас! Ви самотні, ми теж з Івасем самі А так буде хоч рідна людина поряд.
Дідусю, їдьмо! Ходитимемо разом на рибалку, в ліс по гриби У нас в селі дуже гарно і місця вдома багато! благав Івась, не відпускаючи руку дідуся.
Їдемо! усміхнувся Роман Михайлович. Я багато чого не зробив для сина, може компенсую це тобі. А ще я ніколи не жив у селі. Сподіваюсь, мені там сподобається!
Обовязково сподобається! засміявся Івась.