– Сережу, не запізнюйся сьогодні, будь ласка, – промовила Олена, помішуючи борщ на плиті в їхній київській квартирі. – Наша Софійка хоче познайомити нас із Олегом, своїм хлопцем!
Сергій глибоко зітхнув. Його донечка виросла, вже і наречений є. Як швидко летить час! Олег виявився симпатичним: розумним, начитаним, з щирою посмішкою. Сергію він сподобався, Олені теж. Софія сяяла від щастя – усе пройшло ідеально. Але одного разу, гуляючи ТРЦ у пошуках подарунка для Олени, Сергій почув голос, від якого серце в грудях завмерло.
Сергій два роки жив подвійним життям. З Настею він познайомився випадково, коли вона трохи зачепила його авто на парковці.
Подряпина була дріб’язковою, але Настя так щиро вибачалася, що запросила його в кав’ярню поруч.
Сергій погодився. У цій тендітній, жвавій дівчині було щось привабливе. Вона виявилася самотньою, жартівливою, з іскоркою в очах. Розмова затягнулася.
Вони почали бачитись у неї вдома. Сергій одразу зізнався, що одружений. Насті це не завадило – вона закохалася у статного, впевненого чоловіка.
З Оленою він був одружений сім років. Вона була теплою, турботливою, їхній дім у Києві – затишним прихистком. Обидва добре заробляли, але відсутність дітей затьмарювала їхнє життя. Лікарі розводили руками: все гаразд, але дива не ставалося.
Сергій не планував йти з сім’ї – його все влаштовувало. З Настею він бачився, коли дозволяв графік, намагаючись не обділяти Олену увагою. Можливо, так він глушив провину?
– Сержу, я вагітна, – оголосила Настя на одній із зустрічей. – Час обирати: або ми, або твоя дружина. Я втомилася від невизначеності.
Сергій збентежився. Вони завжди обережничали, і він був спокійний. Діти на стороні не входили в його плани. Але щось пішло не так.
– Як це сталося? – вимовив він. – Ми ж були обережні.
– Це не залізобетонна гарантія, – знизала плечима Настя.
– Я хотів би дітей, – сказав він. – Але не був готовий до такого. Дай мені час подумати.
Додому він їхав із рішенням: треба розповісти Олені та подати на розлучення. Чеснота – єдиний шлях. Не можна жити з дружиною, знаючи, що десь росте його дитина. Ховатися і брехати вже не було сил.
Сергій увійшов у квартиру із твердим наміром. Але Олена зустріла його з сяючими очима.
– Серденько, чого завмер? – скрикнула вона. – Я була у лікаря. У нас буде дитинка! Нарешті! Я така щаслива, ти й уявити не можеш!
Її радість була справжньою. Сергій не бачив її такою вже давно.
– Правда? Це… неймовірно, – видихнув він, приховуючи сум’яття.
Він не брехав – новина його приголомшила. Дві вагітності за один день? Як сказати Олені про Настю? Чому все так невчасно?
Вранці, прокинувшись, Сергій зрозумів: він залишається з Оленою. З Настею доведеться розстатися. Жити на два доми, де ростуть його діти, він не зможе і не хоче. Треба переконати Настю не відмовлятися від дитини.
Ввечері він був у неї. Вони сиділи на кухні, Настя наливала ароматний чай.
– Настю, послухай, – почав він. – Олена учора сказала, що вагітна. У нас роками не було дітей, і ось… Я не зможу її кинути. А тобі я допоможу грошима на… процедуру. Ти молода, знайдеш гарного чоловіка, народиш йому. Я не готовий до двох родин.
Настя вислухала мовчки, без сліз і докорів.
– Я зрозуміла, – спокійно сказала вона. – Завтра записуватимусь. Бачити тебе більше не хочу. Будь щасливий із дружиною. Іди. І гроші мені не потрібні.
Сергій стиснув зуби. Важка ситуація. Він мовчки вийшов, хлопнувши дверима.
Минуло двадцять два роки.
– Серже, не запізнюйся сьогодні, – нагадала Олена. – Софійка привести Олега. Я стільки про нього чула, пора побачити. Тільки, будь ласка, без зайвих питань. Софія закохана, і я сподіваюся, він гідний хлопець.
Сергій посміхнувся. Його Софійка вже доросла, із нареченим. Вона назавжди залишиться для нього тією донечкою, що бігала з косичками. Він пам’ятав усе: її першу посмішку, перші кроки, перший зуб. Ці моменти врізалися в серце.
Софія народилася слабенькою. Олена була ідеальною матір’ю, оточуючи її турботою. Донька успадкувала її риси – ті самі очі, волосся, грація.
Сергій знайшов спокій. У нього було все: любляча дружина, донька, стабільне життя. Про Настю він майже не згадував, сподіваючись, що в неї все склалося.
Знайомство з Олегом пройшло добре. Хлопець навчався із Софією в університеті, був дотепним, начитаним. Жив із батьками, але мріяв заробити на своє житло. Сергію він сподобався, Олена теж схвалила. Софія сяяла від щастя – батьки прийняли її виВони з Олегом одружилися через рік, а Сергій і Олена так і не розповіли дітям правду, бо іноді мовчання – це єдиний спосіб зберегти щастя.
