Батьків знаю лише зі світлин у старому альбомі. Моя мама померла під час моїх пологів, а тато, не витримавши втрати коханої, навіть не захотів мене бачити й офіційно відмовився від мене. Забрав мене з пологового мій дідусь і залишився єдиною рідною людиною.
Дідусь не міг кинути роботу, тому найняв для мене няню, яка лишалася зі мною до його повернення з роботи. Згодом стало трохи легше я пішла в садочок. Час летів швидко, ми з дідусем завжди чудово ладнали: не сварилися, завжди шукали компроміс, навіть коли я вирувала підлітком. Я щиро вдячна йому за все страшно уявити, як би склалася моя доля без дідусевої підтримки.
Основна моя вдячність проявлялась у тому, що я завжди допомагала вдома та намагалася добре вчитися. Дідусь пишався мною його онука брала участь у всіх олімпіадах і спортивних змаганнях.
Дідусь підштовхнув мене і до вибору професії. Я давно захоплювалась біологією, але не могла визначитися остаточно. Тоді він познайомив мене зі своїм другом відомим лікарем у Львові. Ми поговорили, і я зрозуміла: це справді моє покликання.
Усі роки в університеті я присвятила навчанню. Практику проходила в одній із найкращих львівських лікарень. Було важко, та я впоралась, обрала нейрохірургію!
Після випуску до мене звернувся головний лікар престижної приватної клініки й одразу запропонував роботу. Відмовитись було б безглуздо. Почалися важкі й довгі робочі дні, багато операцій, і я можу гордо сказати: не було жодної невдалої. За рік роботи я провела не одну лекцію навіть досвідчені лікарі хотіли мене слухати. А ще через три роки про мене заговорили навіть на міжнародному рівні. Тож, коли надійшла пропозиція працювати у провідній клініці Америки, дідусь і я не здивувалися. Ми вирішили спробувати.
Ми з дідусем переїхали до іншої країни. Але дідусь довго там не витримав завжди тягнуло додому, і він повернувся до Львова. Я теж би повернулася, якби тут не зустріла своє кохання. На одній із моїх лекцій мене познайомили з Тарасом хірургом з іншої клініки. Спершу ми просто товаришували, потім почали зустрічатися, а далі вирішили жити разом. Ми мріяли зіграти весілля в Україні, щоб мій дідусь міг провести мене до вівтаря. Але коли я умовляла дідуся приїхати, він відмовився: «Мені вже недовго залишилося, хочу бути похованим у рідній землі», сказав він.
Одного разу, коли ми з Тарасом і дідусем цілий день грали в настільні ігри, я отримала дзвінок від… батька. Почав розмову з вітання виперед весіллям, але я не бажала слухати йому врочистості й спитала прямо, чого він хоче. І тут пролунало:
Мені потрібні гроші, доню! Живеш, як в принцеса знайшла собі багатого чоловіка за кордоном, купаєшся в грошах! Чому б тобі не поділитися з рідним батьком, га?
Я не бажала слухати ці дурниці, тож вимкнула телефон і заблокувала його номер.
Уявити не можу, звідки він взяв нахабство називати себе «родиною», після того, як відмовився від мене.
У мене є двоє рідних людей. За них я готова на все. А батько для мене ніхто.
Тепер ти живеш, як справжня королева! Знайшла заможного чоловіка десь за кордоном і тепер купаєшся в грошах!