Ти ж терпиш, доню! Ти тепер у новій родині, а їхні звичаї треба приймати. Ти вийшла заміж, а не просто в гості прийшла.
Які звичаї, мамо? Вони всі тут «куку»! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це очевидно!
А ти колись чула, щоб свекрухи були добрими?
Гуляє! Гуляє! От вже часто! Ганна Петрівна стояла посеред кухні, лице її палало від гніву, а очі блищали люттю. Якщо чоловік гуляє, то жінка сама винна. Що ще треба тобі пояснювати?
Свекруха була в дикій ярості, роздирала на частини свою невістку Зоряну, наче божевільна. Усьому вчинилося піднятись через те, що вона підозрювала свого сина Бориса в зраді.
Зоряна, молода, тендітна дівчина з великими, наївними очима, притулено стояла біля стіни, намагаючись заспокоїти розлючену жінку.
Ганно Петрівно, це ж нереально. У нього вже сімя, діти намагалася виправдатися Зоряна, проте свекруха відразу перебила її, розмахнувши рукою, немов відганяючи набридливу муху.
Це ти, сімя? Чи твоя дитина, яка нас із діду з дідом не підпускає? зневажливо крикнула свекруха. Твоє виховання, до речі!
Яке виховання, Ганно Петрівно? Іванку лише рік виповнився. Він ще зовсім маленький, тихо заперечила Зоряна.
Маленький? жінка скривилася. У Єгорових онук ще менший. І на руки іде, і не репетує, як цей твій вона вказала рукою у бік дитячої кімнати.
Насправді, він ваш онук, відповіла Зоряна, хоча голос її тремтів. Діти ж відчувають поганих людей. Може, тому він до вас і не підходить.
Ми погані? Оце так! свекруха підвищила голос. А в кого ти живеш на халяву? Чиї продукти їси? Чиї гроші витрачаєш? Невдячна!
Зоряна більше не хотіла сперечатися зі своєю скандальною свекрухою. Вона вже тисячу разів говорила Борису, що хоче жити окремо від його батьків, але Борис, розпещений мамин син, не бачив у цьому потреби.
Йому подобалося жити у батьків. Він почував себе, ніби у Христовій за пазухою. Спокійно ходив на роботу, а всі домашні турботи вирішували старші пральня, прибирання, готування. Не життя, а казка!
З іншого боку, свекруха Ганна Петрівна щодня ставилася до Зоряни як до ворога, запитуючи про кожну дрібницю. Спочатку Зоряна намагалася полагодити стосунки, допомагала по дому, підтримувала її, навіть слухала нескінченні скарги на життя й сусідів. Але з часом зрозуміла, що все марно.
Якою б доброю і послужливою не була Зоряна, вона не могла сховати свою ненависть до свекрухи.
Привела в будинок цю недолугу, ніби нормальних дівчат не було, розповідала Ганна Петрівна сусідці, коли Зоряна стояла за рогом, збираючи розкидані Борисом іграшки.
Аж до іншого села їхала! додавала місцева бабуня Маня, що вже встигла перемити кісточки села.
Ти не уявляєш, наскільки! Нічого довіряти їй не можна. Або загубить, або зламає. Дитина у неї теж не така.
Ось у Єгорових онук зовсім інша справа. Спокійний, розумний хлопець. А цей весь час репетує, вередує. Гени явно не ті.
Коли життя стало нестерпним, Зоряна дзвонила матері в сусіднє село і плакалася, а та відповідала:
Терпи, доню! Ти тепер у новій сімї, а їхні порядки треба приймати. Ти вийшла заміж, а не в гості прийшла.
Які порядки, мамо? Вони всі тут «куку»! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це очевидно!
А ти колись чула, щоб свекрухи були добрими? Ми всі через це проходили, і тобі доведеться. Головне не показуй, що тобі важко. Терпи.
Розуміючи, що з полохливою мамою нічого не зміниться, Зоряна погрожувала, що повідомить батька.
Пошкодуй тата свого! злякалася мати. Ти ж знаєш, що у нього умовний термін. Один крок, і його завадять!
Зоряна знала, що батько дуже любить свою єдину дочку. Він отримав умовний строк за чубанину, яку влаштував, коли хтось образив дочку в місцевій крамниці.
Вона також усвідомлювала, що батько не залишиться мовчати, якщо дізнається про знущання над його донькою.
Гаразд, батькові не скажу, сказала Зоряна. Але якщо свекруха так і продовжить, я не знаю, що зроблю.
Все обовязково налагодиться, дочко, заспокоювала її мати. Через кілька тижнів ти й не згадаєш про цю розмову.
Стосунки зі свекрухою не поліпшувалися. Ганна Петрівна, здавалося, тільки більше озлобилася, ніби Зоряна була винна у всіх її бідах. Навіть її чоловік, Іван Степанович, літня, виснажена людина, не витримав.
Чому ти постійно кричиш на дівчину? спробував втрутитися Іван одного ранку, коли скандал вже досяг апогею. Піде ж від нас! І правильно зробить!
Я їй піду! злетіла Ганна Петрівна, спрямовуючи злість на чоловіка. Піду в суд, вимагатиму кожну гривню, яку ми втратили! І дитину її заберу, щоб вона не виховувала в такій нікчемній сімї!
Зоряна розуміла, що свекруха говорить дурниці, проте страх залишався. Вона все ще кохала свого чоловіка Бориса.
Чутки про те, що Борис таємно гуляє зі своєю колишньою Оксаною, виявилися лише сільськими сплетнями, які так само поширювали бабусі, як Ганна Петрівна.
Якби не довгий язик свекрухи, ці знущання могли б тривати довше. Одного разу, після чергової «перемоги» над невісткою, вона розповіла про свої «подвиги» найкращій подрузі бабусі Мані, прикрасивши історію новими деталями, передала її ще одній знайомій, а потім і чоловікові.
Так чутки про «тупувату невістку» та сувору свекруху дошкулялися до батька Зоряни. Суворий чоловік, майже два метри зрістом, широкими плечима, взяв сокиру, якою недавно рубав дрова, не знявши робочу куртку, сів на свій старенький мотоцикл «Урал» і, не сказавши ні слова дружині, вирушив в сусіднє село, аби визволити доньку з принизливого полону.
Тим часом у будинку Ганни Петрівни вибухнув справжній скандал. Молода мама на мить залишила малюка Ваню на новенькому яскравожовтогарячому дивані, щоб схопити підгузок. Повернувшись, вона виявила під малюком маленьку коричневу пляму. У очах свекрухи ця пляма виросла до розмірів чорної діри, готової поглинути всю кімнату.
Зіпсувала диван! Мій улюблений! Ти знаєш, скільки він коштував? Руки б тобі відірвати, а потім пришити куди треба! кричала Ганна Петрівна.
Я усе виправлю, все почищу, намагалася заспокоїти її Зоряна, тремтячими руками беручи ганчірку.
Що ти будеш чистити? Він же новий! Ти ж ніколи не купувала речі за власний кошт!
А ви ніби берете за свої? вибухнула Зоряна, і в той момент вона рештає довести свекрухі, що все життя сиділа на шию чоловіка.
Подивіться на неї! Хватить нахабства! обличчя Ганни Петрівни почервоніло.
Ану відтирай цю пляму, а потім марш надвір разом зі своїм сином! Будете в мене живи, доки не навчитеся поводитися пристойно!
Зоряна, облившись сльозами, намагалася стерти пляму, але коричнева ляпка не піддавалася, ніби насміхалась над її безсиллям. Маленький Ваня, відчуваючи материнську тривогу, кричав на все горло, його плач ще більше підсилював напруженість.
Ганна Петрівна стояла над головою Зоряни, кидаючи нові лайливі слова. Не помітила вона, як у дверний проріз зявився сторонній батько Зоряни, Микола. Він стояв, немов монумент, рука міцно стискала деревяну ручку сокири.
Моментально Ганна Петрівна спостеровіла, почувши чиюсь присутність, і її погляд упав на інструмент. Вона добре знала, якою гарячою людиною був Микола, і про його умовний строк. Страх охопив її.
О, привіт, Миколо! А я ось, Лізку вашу виховую спробувала вона зберегти обличчя.
Чув я, як ти її виховуєш, гордо промовив батько, крокуючи в кімнату просто у взутті. Він підняв сокиру над головою, змусивши Ганну Петрівну інстинктивно сховатися. Але замість удару він спокійно поклав сокиру на плече і простяг руку дочці.
Ходімо, Зоряно, нема чого залишатися тут, сказав він і повів доньку до виходу.
Стій, свате, спробувала свекруха, оговтавшись від шоку. А що я скажу синові своєму?
Нехай твій син сам прийде. За дружиною своєю. Я з ним поговорю почоловічому, Микола кивнув, поглядом крижано охолоджуючи її.
Він забрав доньку та маленького Ваню. Борис довго вагавався, чи їхати за дружиною, боячись зіткнення з тестем, але все ж вирішив.
Микола довго розмовляв зі зятем, його спокійний, твердий голос і покладена сокира на столі робили слова важливими. Борис пообіцяв, що будуть жити окремо, мати більше не втручатиметься в їхнє життя, і що захищатиме свою дружину та дитину.
Коли Микола міцно потис Борисові руку, той відчув, що жарти з цим мужиком небезпечні, і обіцянки треба виконувати.
З того часу Ганна Петрівна уникала Зоряну і онука, більше не вітавши їх на вулиці.
Борис і Зоряна оселились окремо, і в їхньому домі запанувала гармонія і розуміння. Чи то через настави тестя, чи справжнє кохання, залишилося лише в їхніх серцях.
