Теща вирішила залишитись
— Ні, ні і ще раз ні! Ольго Василівно, зрозумійте ж нарешті, це неможливо! У нас маленька квартира, власне, навіть не квартира, а півтори кімнати! — Віктор бігав по кухні, розмахував руками, як вітряк.
— Та годі тобі, Вітеньку! Не півтори, а цілих дві! Дитяча, звісно, крихітна, але я там чудово поміщусь. Оленці з Данилком треба допомагати, сам подумай — малюк потребує стільки уваги! — теща склала руки на широкій грудній клітці й дивилася на зятя з таким виглядом, наче робила йому послугу, погоджуючись пожити в них.
— Мамо, ми справляємось, чесно! — Олена обережно встряла в розмову, стоячи в дверях кухні з немовлям на руках. — Вітя має рацію, у нас справді тісно.
— Олено, не втручайся не в свою справу! Що значить «справляємось»? — теща махнула рукою в бік доньки. — Очі набряклі від недосипу, синяки такі, що жоден тональний крем не приховає, сама худа, як жердина! Яке там «справляємось»? Від такого життя й до розлучення недалеко!
Віктор різко зупинився, глибоко вдихнув і з надзвичайними зусиллями заспокоїв голос:
— Ольго Василівно, ми з Оленою одружені вже п’ять років. За ці роки жодного разу навіть серйозно не посварились. Не думаю, що поява дитини щось змінить у наших стосунках.
— Ох, молодь, молодь… Все-то ви знаєте! — теща закатила очі. — А те, що жінка після пологів буває дратівливою, нервовою, що їй потрібний особливий догляд, ти про це не думав? Хто тепер готуватиме твоїй дружині бульйони й трав’яні відвари, щоб молоко прибувало?
Олена тихо зітхнула. Вона знала: коли мати починала про бульйони й трави, сперечатися ставало марно. Теща тим часом продовжувала:
— Я вже й речі зібрала, і квиток назад через два місяці взяла. Поживу трохи, допоможу вам з побутом, а там побачимо.
— Два місяці?! — Віктор і Олена вигукнули одночасно.
Ольга Василівна зробила вигляд, ніби не почула їхнього вигуку, й діловито попрямувала до передпокою, де стояли два величезні валізи.
— Вітю, допоможеш мені перенести речі в дитячу? Так, і ще: ліжечко Данилка треба переставити в вашу спальню. А мені на дивані постелите. Я непримхлива.
Віктор кинув безнадійний погляд на дружину, але та лише безпорадно знизала плечима. Протистояти натискові Ольги Василівни було практично неможливо. Особливо зараз, коли вони обидва не висипалися, були виснажені турботами про новонародженого й просто не мали сил на скандали.
— Гаразд, — через зуби промовив Віктор, — але тільки на місяць, не більше.
— Місяць, два… Яка різниця? — махнула рукою теща. — Побачимо, як піде.
Олена ледве витиснула з себе посмішку й поспішила піти до спальні, щоб нагодувати прокинувшогося й захлипаного Данила. Віктор понуро поплів до валізів.
Поява тещі в домі миттєво змінила звичний уклад сім’ї. Ольга Василівна взяла на себе роль головнокомандувача й керувала буквально всім. Вона склала графік годувань, прогулянок, купань і інших процедур для малюка, розписала меню на тиждень уперед і навіть визначила, коли Віктору варто затримуватись на роботі, а коли — повертатись раніше.
— Вітю, що за безлад! — роздалось одного ранку, коли Віктор збирався на роботу. — Чому сорочку вчора не прасував? На роботу в м’ятому вирушаєш? Що про тебе колеги подумають?
— Ольго Василівно, я зазвичай прасую ввечері, але ви вчора дивились серіал на всю квартиру, Данилко не міг заснути, і мені довелося його колихати майже до опівночі, — виснажено пояснив Віктор.
— Ось! — урочисто скрикнула теща. — Я ж казала, що вам без мене не впоратися! Давай сюди сорочку, швиденько прОльга Василівна зітхнула, взяла праску, а потім несподівано посміхнулася: “Ну й добре, але тільки сьогодні, а завтра вже сам, бо я їду додому — тут у вас, хлопці, і без мене все чудово виходить”.
