Теща в квадраті
Оце так да! замість привітання виголосив Єгор, побачивши на порозі невеличку, худеньку бабусю в джинсах, яка розтягнула вузькі губи у лукавій усмішці. З-під примружених повік жваво блищали насмішкуваті очі.
«Та ж це Іринчина бабуся, Валентина Петрівна», впізнав він. Але як так ні попередження, ні дзвінка
Привіт, онучку! все тією ж усмішкою сказала вона. У дім впустиш?
Та, звісно, проходьте! заметушився Єгор.
Валентина Петрівна закотила в квартиру дорожню валізку на колесах. Мені міцнішенького! наказала вона, коли Єгор налив їй чаю. Ірочка на роботі, Оленка в садочку, а ти чого розлягся?
У відпустку відправили, понуро сказав він. Дві тижні з виробничої необхідності. Мрії про відпочинок танули на очах. Єгор із надією глянув на гостю: Ви надовго до нас?
Як у воду дивишся! кивнула вона, розбиваючи останні надії. Надовго.
Єгор тяжко зітхнув. З Валентиною Петрівною він знайомий був мало: бачив хіба раз на весіллі з Іриною приїжджала зі свого містечка. Але про неї чув чимало від тестя, який, згадуючи свою тещу, переходив на шепіт і озирався, ніби в лісі. Було видно, що повага до неї у нього справжня така, що аж коліна трусяться.
Помий посуд, наказала вона, і щось вдягайся. Проведу інструктаж по місту, будеш супроводжувати мене!
Єгор не став сперечатися голос у бабусі був такий, що армійського сержанта Приходька нагадаєш. А з тим сперечатися собі дорожче.
Покажеш мені нашу Дніпровську набережну! звеліла Валентина Петрівна. Як туди дістатися?
Вона взяла Єгора під руку й урочисто рушила по асфальту, з інтересом роздивляючись довкілля.
На таксі, знизав плечима Єгор.
Валентина Петрівна несподівано склала пальці в колечко та свиснула так, що поряд таксі аж підскочило і зупинилося.
Навіщо свистіти? Що про вас люди подумають? обурювався Єгор, допомагаючи зайняти переднє крісло.
А нічого вони про мене не подумають, весело усміхалась бабуся. Вважатимуть, що то ти невихований.
Таксист засміявся разом із Валентиною Петрівною, вони плеснули об долоні, як давні друзі, коли жарт удався.
Ти людина чемна й спокійна, Єгорчику, розповідала родичка на набережній, а моя баба, мабуть, була шляхетна й стримана, а я так не вмію. Дід Ірини, царство йому небесне, довго мій характер освоював. Ледве звик. Він книжки любив, тишу, а тут зявляюся я і понеслося! У гори з собою тягала, з парашутом стрибати навчила. От хіба на дельтаплані не літав боявся, як чорт ладану. На землі з донькою чекав, поки я над головою кола кручу.
Єгор дивувався цим розповідям Ірина про захоплення бабусі ніколи не згадувала, хоча життя та мала явно насичене. Бабуся суворо подивилась на супутника:
А ти з парашутом стрибав?
В армії, чотирнадцять стрибків, не без гордості похвалився Єгор.
Ото молодець! Поважаю, схвалила Валентина Петрівна і наспівала:
«Довго доведеться нам падати,
Цей стрибок затяжний»
Єгор підхопив знайому пісню:
«Білої хмарини шовк
Чайкою злетить за спиною»
Пісня розтопила кригу Єгор уже не боявся цієї незвичайної бабусі.
О, треба перепочити й перекусити, запропонувала вона. Бачиш ту голубу палатку? Там, видно, шашлик смачнючий! Відчуваєш аромат?
Дядько-шашличник, смуглявий, з пронзливим поглядом, нанизував мясо так, що здавалося цим же поглядом може повбивати ворогів, і нічого не відчути, крім радості. Головне не вигукнути, наче у фільмі, «Опа!», і не почати танцювати гопак від натхнення.
Валентина Петрівна сяйнула очима й несподівано заспівала чистим сопрано:
«Дай нам, Боже, гостя знати,
Добре б заспівати»
Шашличник здивовано озирнувся, але у відповідь підхопив на дві голоси:
«Добре на весіллі співати,
Гостя, Боже, пізнати!»
Пригощайтесь, шановна пані! виставив на стіл шашлик, лаваш і свіжу зелень. Приніс ще й келихи холодної домашньої наливки й уклонився як матися.
Запах смаженого мяса заманив із кущів сірого кошеня. Він обережно підійшов, з надією дивлячись на вечерю.
Ти якраз нам підходиш! усміхнулась Валентина Петрівна. Йди, малий. А потім до шашличника: Дайте нашому гостеві трохи свіжого мяса, поріжте дрібно!
Поки кошеня жадібно їло, бабуся продовжувала наставляти Єгора:
У вас дитина росте, та ще й дівчинка! Як ви, без кота у домі, збираєтеся навчити її ласці й доброті? Ось цей малий буде вашим помічником!
Після прогулянки Валентина Петрівна взялася купати знайду, а Єгора відправила за списком у зоомагазин по все необхідне. І коли той повернувся обвішаний лотком, мисками, когтеточкою та мякеньким лежачком, у квартирі аж гуділо від жіночого щебету. Іринка й Оленка обсіли бабусю, а та, світячи щастям, цілувала своїх онуків. Кошеня, сидячи на спинці дивану, з цікавістю спостерігало за манерами нової родини.
Це тобі, Оленько, літній костюмчик із шортиками, роздавала бабуся гостинці, а це тобі, Іринко. Нічого так не піднімає жінку в очах чоловіка, як мереживні трусики
Всю наступну тиждень Оля садочок ігнорувала. Вранці з бабусею гуляли, верталися ближче до обіду змучені, але радісні.
Дома їх чекали Єгор, і кошеня Левко. До вечірніх прогулянок приєднувалася Ірина, і всі разом спільно йшли на прогулянку, беручи із собою Левка.
Мені з тобою треба поговорити, Єгорчику, якось увечері сказала Валентина Петрівна, налаштована серйозно. Завтра я їду додому, пора. Ось, після мого відїзду віддаси це Ірині. Вона простягла йому запечатаний файл із паперами. Це мій заповіт. Квартиру й усе майно залишаю Ірі, а тобі бібліотеку, яку мій чоловік усе життя збирав. Там справжній скарб: і підписи видатних людей
Але ж навіщо, Валентино Петрівно?! почав було Єгор, але вона зупинила його рукою.
Ірині нічого не казала, а тобі скажу із серцем проблеми, серйозні. Як грім серед ясного неба може статися треба бути готовими.
Та як це ви самі?! обурився Єгор. Треба, щоб поруч хтось був!
Поруч зі мною завжди хтось є, усміхнулась бабуся. Та й донька в сусідньому місті, і теща твоя. А ти бережи Іринку, ростіть Оленку. Добрий ти, хлопче, надійний. Ото вже й виходить теща в квадраті! вона ляснула його по плечу й так заразливо засміялась, що й струшує досі.
Залишайтесь із нами ще хоч трохи! благально запропонував Єгор.
Валентина Петрівна лише тепло усміхнулася й похитала головою.
Проводжали її всім сімейством, навіть Левко на руках у Олі, здається, сумував.
Валентина Петрівна раз, і свиснула своїм фірмовим способом. Таксі миттю загальмувало.
Давай, зятю, до вокзалу мене відвезеш! звеліла вона, поцілувала Ірину й Олю й сіла на переднє сидіння.
Таксист витріщив очі на бабусю, яка його свистом зупинила.
Що ви так дивитесь? буркнув Єгор. Ніколи вихованих жінок не бачили?
Худенька бабуся, струсивши сивими кучерями, розсміялась і голосно ляснула по долоні Єгора, як по команді.
