Ну ти диви! замість вітання видав Богдан, коли на порозі зявилась низенька сухенька бабуся в джинсах, яка розтягнула губи у хитрій посмішці. З-під примружених повік лукаво виглядали живі очі.
«Бабуся Марічки, Ганна Василівна, впізнав він. Але ж як так без попередження, навіть не подзвонила»
Привіт, онучку! усе так само посміхаючись, сказала вона. В дім пустиш чи як?
Та звісно, заходьте! заметушився Богдан. Проходьте, Ганно Василівно.
Бабуся закотила до передпокою невеликий валізу на колесах.
Мені міцніше чай, будь ласка! розпорядилася вона, коли Богдан запропонував чай. Марічка, значить, на роботі, Олеся в садочку, а ти чого без діла сидиш?
На відпустку мене відправили, сумно відповів він. Два тижні з виробничої необхідності. Його мрії про відпочинок вже випаровувались. І він з надією глянув на бабусю: Ви надовго до нас?
Вгадав, ляснула вона його по плечу, розбиваючи всі його мрії, надовго.
Богдан знову зітхнув. З Ганною Василівною він майже не був знайомий: тільки бачив мельком на їх із Марічкою весіллі тоді вона приїжджала з іншого міста. Але чув про неї від тестя немало. Тесть, згадуючи тещу, аж переходив на шепіт і боязко озирався, зразу було видно поважає її страшенно.
Помий там посуд, скомандувала вона, і збирайся. Проведу екскурсію по місту, потрібен супровід!
Богдан і не думав сперечатися голос у неї був такий, який він чув хіба що в армії у прапорщика Псюка. Слово закон.
Покажеш мені набережну! наполягає Ганна Василівна. Як туди швидше добратись? Взяла Богдана під руку й вийшла з підїзду, з цікавістю оглядаючи двір.
На таксі, відповідає Богдан.
Ганна Василівна раптом спритно склала пальці рурочкою й так засвистіла, що таксі зупинилось одразу.
Нащо ж ви так, що про вас люди подумають? присоромлює її Богдан, допомагаючи сісти спереду.
Та нічого! весело сміялась бабуся. Подумають, що це ти так «гарно» вихований!
Таксист засміявся разом із нею, і вони ляснули долонями одне одного як давні друзі, коли вдалась гарна жартівка.
Ти, Богданчику, хлопець чемний і вихований, казала вона йому, коли прогулювались містом. Твоя бабця, певно, поводиться спокійно й культурно, а я не вмію. Мій чоловік, дідусь Марічки, нехай спочиває з миром, довго до мене звикав. Він був скромний та тихий книжковий червяк, а тут я в його житті! І все закрутилось! Я його і в Карпати бігом тягала, і з парашутом стрибати навчила. Тільки дельтаплан його лякав, казав, краще вже на землі з книгою.
Богдан слухав бабусю вражено. Марічка ніколи не розповідала про активне життя своєї бабусі але все ставало на свої місця.
А ти сам із парашутом стрибав? суворо підморгнула йому Ганна Василівна.
В армії, чотирнадцять стрибків, не без гордості відповів він.
Молодець! Маю повагу! і несподівано наспівала:
«Ой довго ж нам летіти,
У цей стрибок затяжний»
Богдан знав цю пісню й одразу підхопив:
«А хмарка біла здійметься
Мов чайка за плечми»
Пісня їх згуртувала, і вже не так ніяково було Богдану поруч із цією бабусею-живчиком.
Треба трохи перепочити й перекусити, запропонувала Ганна Василівна. Бач, он у кіоску смачним пахне, пахощі доносяться!
Шашличник кремезний брюнет із хитрою посмішкою нанизував мариноване мясо на шампури. Такий вигляд мав, що, якби потрібно, цим шпажем ворогів проткнув би й оком не змигнув. Хотілось аж крикнути «Гей!» і пуститися у гопак.
Сіла бабуся біля нього, хитро блиснула очима й затягнула на чистому голосі:
«Дай Боже, любий друже,
Ще б на весіллі заспівати!»
Шашличник підморгнув, очі засяяли, і вони підхопили удвох:
«Заспівати добре діло,
Друже, дай Боже!»
Почастуйтесь, шановна пані! задоволено розставив на столі шашлик, лаваш і зелень, налив по келиху прохолодного домашнього вина.
На запах із кущів вийшов маленький сірий котеня, обережно підійшов і мовчки підняв очі.
Оце наш новий друг, усміхнулася Ганна Василівна. Іди сюди, малий. А до шашличника: Пане кухарю, дайте, будь ласка, котенятку мяса, але поріжте дрібно!
Поки котеня з апетитом їло з миски, бабуся суворо дивилася на Богдана:
У вас же дитина росте, та ще й дівчинка! Як ви без кота вдома збираєтесь доброту й турботу про менших прищеплювати? Це помічник тепер вам!
Після прогулянки Ганна Василівна заходилася купати знайду, а Богдана відправила у зоомагазин із цілим списком. Коли він повернувся, навантажений лотком, мисками, лежанкою та дряпкою, вдома стояв жіночий сміх. Марічка з Олесею вже обсіли бабусю, а та цілувала їх, щаслива. Котеня, отримавши імя Левко, спостерігало із дивану нову сімю.
Це тобі, Олесю, гарний літній костюм, вручала бабуся подарунки, а це тобі, Марічко Знаєш, ніщо так не тішить чоловіка, як мереживні трусики!
Увесь тиждень Олеся у садок не ходила з бабусею гуляли й досліджували місто. Дома їх чекав Богдан і Левко. Ввечері долучалася Марічка, й усі разом ішли гуляти з Левком.
Маю поговорити з тобою, Богданчику, якось сказала Ганна Василівна, незвично серйозно. Завтра їду Час. Оце по відїзду віддай Марічці. Простягнула йому файлик із папером. Це мій заповіт. Квартиру й усе залишаю їй, а тобі бібліотеку, яку все життя збирав мій чоловік. Там раритети з автографами
Та навіщо ви так, Ганно Василівно?! занепокоївся Богдан, але бабуся зупинила його жестом.
Марічці нічого не казала, тобі скажу: маю проблеми із серцем, і серйозні. Все може закінчитись несподівано, хочу упорядкувати справи.
А як же ви самі? Треба ж, щоб поруч хтось був! здивувався Богдан.
Та я не сама ніколи, посміхнулась. Дочка моя, твоя теща, поряд, у сусідньому місті. А ти бережи Марічку, виховуй Олесю. Ти молодець, надійний. А я тобі, виходить, теща в квадраті! підморгнула й весело засміялася.
Може ще побудете хоч трохи? прошепотів Богдан.
Бабуся посміхнулась і похитала головою.
Проводжати її прийшло все сімейство навіть Левко у Олесі на руках, здавалося, засумував.
Ганна Василівна знову склала пальці рурочкою й так засвистіла, що таксі різко зупинилось.
Ну, поїхали, зятю, проведеш мене на потяг! командувала вона й, обійнявши Марічку та Олесю, примостилася спереду.
Таксист здивовано окинув бабусю поглядом не щодня таке побачиш.
Що дивишся? пробурмотів Богдан. Невже не бачив справжніх жінок?
Сухенька бабуся, струснувши сивими кучерями, заливисто розсміялася й ляснула долонею об руку Богдана.
