Теща вирішила переїхати до нас і віддала свою оселю доньці.
Моя теща надумала жити в нашому домі, а свою хату залишила доньці.
Мій чоловік, Тарас, виріс у великій родині. Теща народжувала дітей аж до появи нашої небіжки. Дивна тактика, але не мені її судити.
Коли я виходила заміж, думала, що мені пощастило. Тарас здавався відповідальним, сміливим і сильним. Він знав, що таке родина, але не міг відірватися від матері та сестри. Якщо тещі сини були їй не дуже цікаві, то доля доньки завжди стояла на першому місці.
Марійка була десятирічною, коли ми познайомились. Спочатку вона не заважала, але через пять років все змінилося. Вона не хотіла вчитися, товаришувала з сумнівними людьми, і мій чоловік мусив втручатися в її виховання. Теща могла подзвонити серед ночі, щоб він негайно їхав на допомогу.
Я сподівалася, що Марійка колись дорослішає, вийде заміж, і все налагодиться. Та не тут-то було! Коли вона знайшла собі хлопця, теща вимагала, щоб сини зкинулися на весілля, бо в неї грошей не було. Наречений Марійки походив із бідної родини, тому молодятам довелося жити з тещею.
Але згодом вона зрозуміла, що їм важко під одним дахом. Тоді їй спала на думку ідеальна думка: перебратися до нас, а хату віддати доньці. Хоча я купила ту оселю на свої важко зарбот
