Олена випадково дізналася про зраду чоловіка
Як часто буває, дружини дізнаються останні. Лише після того, як Олена побачила зрадливі погляди колег і почула шепіт за спиною, вона зрозуміла. Усі знали, що її найкраща подруга, Маряна, мала роман із її чоловіком, Богданом. Але сама Олена нічого не підозрювала.
Вона дізналася того вечора, коли несподівано повернулася додому. Олена працювала лікаркою у львівській лікарні вже кілька років. Того дня мала бути у нічній зміні, але молода колега, Ірина, попросила:
Олено, чи не могла б ти помінятися зі мною змінами? Я відпрацюю твій нічний, а ти мою суботу, якщо, звісно, у тебе немає інших планів. У моєї сестри весілля.
Олена погодилася. Дівчина була доброю та відповідальною, а весілля вагома причина.
Того вечора вона йшла додому, радіючи, що зробить Богдану сюрприз. Та сама отримала його. Щойно зайшла, почула зі спальні голоси. Богдана і Маряни. Те, що вона почула, не залишало сумнівів.
Олена вийшла так само тихо, як і зайшла. Ніч провела в лікарні, не змикаючи очей. Як тепер дивитися у вічі колегам? Вони все знали, а вона, сліпа від любові до Богдана, вірила йому безмежно. Він став центром її світу, навіть коли відмовлявся від дітей, кажучи: «Ще не час». Тепер Олена зрозуміла він не бачив з нею майбутнього.
Тієї ночі вона ухвалила рішення. Написала заяву на відпустку, а потім на звільнення. Поки Богдан був на роботі, зібрала речі й поїхала на вокзал. У неї був маленький будиночок у селі, який дістався від бабусі. Там її точно ніхто не шукатиме.
На вокзалі купила нову SIM-карту й викинула стару. Олена обірвала звязки з минулим і почала нове життя.
День потому вона вийшла на знайомій станції. Востаннє тут була десять років тому, на похоронах бабусі. Все залишилося незмінним тихим і безлюдним. «Саме те, що зараз потрібно», подумала Олена. Дісталася до будинку після короткої підвезенки та пішої ходьби. Сад був так зарослий, що ледь знайшла вхідні двері.
Тижні пішли на прибирання. Самотня вона не впоралася б, але сусіди, які памятали її бабусю вчительку Ганну, що віддала школі 40 років, допомогли. Олена була здивована такою теплотою.
Новина про лікарку у селі рознеслася швидко. Одного дня сусідка, Наталка, завітала зі сльозами:
Олено, перепрошую, але сьогодні не допоможу. Донька щось не те зїла, дуже болить живіт.
Покажи її, сказала Олена, беручи аптечку.
Маленька Софійка отруїлася. Олена надала допомогу й пояснила матері, як доглядати.
Велике спасибі, промовила Наталка. Тепер ти наш лікар. До міста 60 кілометрів, а місцевий фельдшер давно поїхав.
З того дня селяни йшли до Олени. Вона не могла відмовити після такої підтримки.
Місцева влада запропонувала їй посаду в районній лікарні.
Ні, відповіла Олена. Але якщо дозволите відкрити амбулаторію тут я залишуся.
Через місяць амбулаторія запрацювала. Однієї пізньої ночі до дверей постукали. Олена відчинила незнайомому чоловікові.
Пане Олено, сказав він. Я з сусіднього села. Донька дуже хвора спершу думав, це застуда, але вже три дні гарячка.
Олена зібралася й поїхала з ним. Дівчинка лежала бліда, з важким диханням.
Їй потрібно в лікарню, сказала лікарка.
Я сам її виховую, відповів чоловік. Мати померла Не забирайте її.
Олена подивилася на нього уважніше: високий, стрункий, з темно-русявим волоссям. Його зелені очі горіли відчаєм.
Я залишуся з нею, сказала вона. Як її звуть?
Оксанка. А я Юрій. Дякую.
Юрій вирушив за ліками, а Олена годувала дівчинку відваром, співала колискову. Гарячка спала лише на світанку.
Ви врятували її, прошепотів Юрій.
Минув рік. Олена жила тепер у великому будинку Юрія. Вони одружилися через півроку після тої ночі. Оксанка видужала і привязалася до мачухи, яка згадувала, як колись відкладала власне бажання мати дитину.
Тепер, повертаючись додому, Олена знала: там її чекають двоє. Але того вечора Юрій зустрів її із посмішкою:
Ну що, відпустку затвердили? Планую поїздку на трьох.
Олена усміхнулася:
Відпустку так. Але поїдемо вже на чотирьох.
Інколи життя повертає нам у сто разів більше, ніж ми втрачаємо. Просто треба знайти в собі силу йти далі.
