ТЕТУШКА
Тетушку Параску привезли з села. Жінці вже важко було вести господарство, ось і забрала її в місто до себе племінниця Ліда. Чоловік Олексій не заперечував він був спокійний, худорлявий, в окулярах, у всьому слухав беззаперечно свою владну й пишну Ліду.
Ти ж не чужа людина. Все-таки моя тетя. У неї своїх дітей нема. А моя мама тепер вже не з нами… Вона була на тридцять років молодша за тетушку Параску, в іншій сімї у батька народилась. І так сталося, що моя мама пішла з життя так рано Ой, жаль тетушку! Заберемо! вирішила Ліда.
Дітей у Ліди Костик та Ганнуська тетушка була зовсім незнайома. Та й сама Ліда бачила її лише кілька разів у житті. Спілкувалися листами, а сучасної техніки у тетушки Параски не було й близько.
Тепер вона тут, серед них. Маленька, як гномик навіть 13-річний Костик був вищий за неї. Світле пухнасте волосся, як у кульбаби, шапка-таблетка на голові. Очі молоді, яскраво-сині, пронизливо живі.
В руках вузлик і сіточка, з тих, що ще за радянських часів випускали. Два старих валізи. А на руках рудий, пухнастий кіт. Він поважно глянув на мешканців квартири, стрибнув на підлогу й почав досліджувати територію.
Це Мандарин. Взяла його з собою. Душа жива, не ображайтесь, сказала тетушка Параска.
І додала:
Ой, які ж ви мої! Рідненькі!
Далі було застілля. Старенька привезла із собою соління, варення, закрутки. Ліда дивувалась, як її вимогливі до їжі діти з задоволенням їли вишневе варення, огірки, лечо та інше.
Лідонько, є у вас дача? Я все насаджу, хоч здоровя не те, але треба вирощувати! Без свого ніяк! сказала Параска.
Ліда відповіла, що дачі нема. Навіщо вона? Купити все можна часу немає, вона ж на двох роботах, Олексій теж. Квартиру взяли в іпотеку, ще довго платити.
Дача потрібна. Не дивися так, Лідо. Людина без землі не може. Купимо. Знайдемо ділянку, Параска попрямувала у свою кімнату.
Купимо, ага… Ми й так ледве розкручуємось. Тетушка думає, що ми багатії! бурчала Ліда, миючи посуд.
Наступного дня був вихідний. Олексій відпочивав у ліжку, читав газету. Ліда, крикнувши, щоб діти підігріли напівфабрикати, вирішила ще трохи поспати.
Костик і восьмирічна Ганнуська, як звичайно, занурились у телефони. Кіт Мандарин сидів поруч і кивнув головою, спостерігаючи за ними. Увійшла тетушка Параска.
Що це ви робите? запитала вона.
Костик і Ганнуська почали пояснювати, навіть показали. Тетушка Параска похитала головою.
У нас в селі теж таке бачили. Їх, правда, простіші. А я собі не заводила. Писала листи вашій мамі мені так зручніше. Гарна штука, сучасна. В будь-якій точці людину знайти можна. Корисне винахід. Але кладіть і ходім зі мною!
Навіщо? Ми ж тут граємось! заперечили діти.
Де ж ви граєтеся? Ви ж у телефонах сидите, нікому навіть не дзвоните, здивувалась Параска.
Ми всередині граємо, у телефоні! пискнула Ганнуська.
Параска розповіла, як в селі гралися, й потягнула дітей на кухню. Коли на порозі зявилась Ліда, вона ошелешено застигла. На столі тарілка з млинцями, щасливий Костик пє чай, а Ганнуська разом із тетушкою ліпить вареники.
Дивись, мамо! Щасливий тут буде, раптом тобі попадеться! засміялася Ганнуська.
За ними й Олексій приєднався.
Тепер у вихідний разом вареники ліпитимемо, та й млинці готуватимемо! Своє треба їсти! сказала Параска.
Та немає сенсу. Зараз усе купити можна… відповіла Ліда, яка не любила готувати.
В основному купували готову їжу та заморозку. Сімя й не протестувала. До сьогодні.
Ні, мамо, давай самі робити! Я таких вареників ще не їв! сказав Костик.
Потім Параска взяла моток гумки, намотала на стільці й почала показувати Ганнусьці, як у них у селі грали в резиночки.
А ви чого, не стрибаєте так? питала вона.
Так до кого ж! Вийдуть на двір, все одно в телефонах! Сучасне покоління! зітхнув Олексій.
Не годиться! Треба спілкуватися наживо! Телефон добра річ, але використовувати треба за призначенням дзвонити, повідомити щось. І все! мовила Параска.
Увечері вона вязала, а поруч на кріслі розлягся кіт Мандарин.
Мам, дивись! Ганнуська потягнула Ліду з собою.
Та вийшла у коридор, заглянула у ванну.
Тетушка гладить боки пральної машини і промовляє:
Зі святом тебе, пральна машинко! Служи нам довго, дорога моя!
Тетушко Параско, ти що? прошептала Ліда, подумавши, що жінка трохи збожеволіла.
Що-що Сьогодні ж 8 березня. Пральна машинка вона ж дівчинка. Ось і вирішила привітати! сміючись, відповіла Параска.
Але вона ж нежива, тетусю! засміялась Ліда.
Все техніка розуміє, не кажи так. У нас в селі якось у Васи трактор застряг, він його почав ласкаво вмовляти і витягли! А ти кажеш нежива. Кузьмич свою машину «Петруся» кличе, завжди напуття дає перед дорогою. Ви ж не розумієте, які щасливі! Ми раніше білизну руками прали, на річку ходили полоскати. А тут стільки всього зручно і ви все одно ходите похмурі! Телефон є, якщо на ділі треба завжди знаєш де дитина. Машинка-розумничка все випере, мікрохвильова печ нагріває, як треба, раділа, окреслюючи поглядом все навколо, Параска.
Вона й дітей із школи почала зустрічати.
У Костика одного разу виникли проблеми в класі. Нікому не розповідав ні матері, ні батьку. Плакав в кутку, коли несподівано зайшла Параска. Костик розповів їй усе на душі, навіть не помітив як. А наступного дня в школу не пішов, тихо було в домі, навіть тетушки не було видко.
Мабуть, прогулятись ходила, подумав Костик.
Став збиратись. Біля класу зупинився, почув знайомий голос з відчинених дверей. Входить обережно вчителька сидить, а біля дошки тетушка Параска щось розповідає захоплено.
Ой, для чого вона прийшла? Сміятимуться ж! Костик притиснувся до дверей.
Але ніхто не сміявся. Коли урок закінчився, однокласники оточили Параску. Він зайшов. Йому по дорозі Петро головний забіяка, що діставав Костика.
Привіт! Чого ти так довго? А твоя бабуся класна! Стільки всього розказала. Шкода, у мене бабусі нема. Скучаю за нею Завтра твоя йде з нами в парк так цікаво про рослини, про тварин розповідає! Учителька дала її слово, усміхався Петро.
Так вона така! засміявся Костик і кинувся до Параски обійняти.
Ліда ввечері розплакалася втомилася від усього. І знову була поруч тетушка.
Не плач, мила. Йди сюди, все ж у тебе на місці! Чого плачеш?
Втомилась! Працюю багато, життя не бачу. Олексій мовчазний, а у інших чоловіки! Я вже не така, як треба. плакала Ліда на плечі тетушки.
Параска дала їй виплакати, налила чаю.
Стала розповідати, як одного за одним втратила трьох дітей, як чоловік рано пішов з життя. Як боролась із важкою хворобою, втрачала вагу, однак трималась. Ледве жила в страшних болях.
Що це за мода на людей така? Кожного Господь по-своєму створив. Одні тонкі, мов билинки, інші повні. Смаки різні, Лідонько! Раніше дородні жінки цінувались! Ти ж яка гарна: волосся вється, сині очі, фігура чудова. Цінуй те, що дано. Скільки людей одиноких А твій Олексій золото! Любе дивиться, все для сімї. Діти щастя! Решта вирішиться я забула одну річ, ладно, в спаленку пора! і Параска пішла, залишивши Ліду в кухні.
Та й плакати вже не хотіла. Що це вона? Права ж тетушка. Все у неї є. Нюні розпустила.
Того дня Ліда чекала Олексія з роботи (сама ж була у відпустці). Його не було.
Діти, а батько не телефонував? Де ви? питала вона.
Костик щось змішував у чашці, безвідривно цікавився кулінарією переворот млинців освоїв. Ганнуська будувала з стільців будиночок, розвісила покривала, розсадила іграшки.
Телефони дітей лежали на полицях. Ліда зрозуміла, що вони майже не користуються ними, тільки відповідають на дзвінки.
Ліда не раз набирала чоловіка «Абонент тимчасово недоступний».
І тут охолола тетушка Параска! Де вона? Нема звичного шарудіння тапочок, ні голосу.
Побігла до її кімнати. На ліжку потягнувся кіт Мандарин.
Костя! Ганнусько! Де тетушка Параска?! ахнула Ліда.
Діти прибігли.
Зі школи прийшли з нею разом, а потім вона десь пішла, прошептала Ганнуська.
Як давно? Ганно, як давно?! вигукнула Ліда. Дочка кивнула й розплакалась.
Господи! Ми ж купили їй мобільний, а вона його знову не взяла! Як так? Вона ж старенька! Ліда безсилу сіла в крісло.
Костик кинувся вдягатись.
Куди ти? побігла за ним мама.
Шукати! Мам, ми не можемо без неї! і син помчав вниз сходами.
Ганнуська взула кросівки й поспішила за братом. Ліда за дітьми.
У підїзді стояли щасливі діти.
Чого ви? запитала Ліда.
Вони показали рукою вліво. Відти, тримаючи Олексія під руку, йшла у шапці з маками тетушка Параска.
Тетушко! Нас налякала! На кілька годин з дому! А ти де був? впала на плече чоловіка Ліда.
Та ми з ним ходили вашу потеклу закривати, сказала тетушка Параска.
Що? Як? спромоглась промовити Ліда.
Хотіли сюрприз зробити. Тетушка Параска молодчинка, спасла нас, сміючись, відповів Олексій.
Тетусю Звідки гроші? Не варто було почала Ліда.
Що це «звідки»? По-перше, копила. Пенсія пристойна. Господарство було своє, майже не витрачалась. Молоко, яйця, хліб пекла. По-друге, будинок продала. Куди вони мені? В могилі не треба, я й так хотіла вам залишити. Краще відразу віддати так корисніше, просто сказала Параска.
Ліда мовчала. Тепер можна не гарувати на двох роботах, більше часу для сімї. Як же добре!
Завтра їдемо за місто, дивитись дачу! Ми з Олексієм вже обрали будиночок! продовжила Параска.
Будинок буде! Ура! Дача! А ти обіцяла навчити світлячків дивитись, та плести кошики! І секретики робити з скелець та квітів, які потім закопати й розкопати! діти обіймали тетушку Параску.
Всі разом, обійнявшись, рушили додому.
На мить Ліда затрималась у підїзді, підняла погляд до хмар й пошепки промовила:
Дякую. Дякую тобі за тетушку Параску!
