**Щоденниковий запис**
Біжи, поки не пізно…
Кожна дівчина мріє про велике, чисте кохання. Щоб голова крутилася від щастя, а серце замирало у ніжних обіймах. Щоб хлопець зробив несподіване, красиве пропозицію на очах у всіх, щоб заздрили. Щоб весілля було як із казки: він — у строгому костюмі, вона — тендітна, в білій, повітряній сукні, сяюча від щастя. Так мріють майже з дитячих років. Олена не була винятком.
Наприкінці навчального року до 9-А перевівся новенький — Дмитро Коваль. На перерві його одразу оточили: «Звідки приїхав? Чи вмієш стріляти?»
— Батько військовий, от і перевели, — пояснював він.
Дмитро одразу помітив Олену. Вона стояла осторонь, ніби й не цікавилась ним. Після уроків пішов провожати — виявилось, живуть недалеко. Вона розповідала про школу, він — про міста, де служив батько.
На її день народження він приніс до класу троянду. Хлопці замовкли, дівчата заздрили. Олена взяла квітку так, ніби це щоденність. Її погляд казав: «Бачите, як за мною бігає? Це тільки початок». Вона не показувала зацікавленості, хоча він їй подобався.
Перед випуском на березі Дніпра Олена познайомилась з Віктором — дорослим спортсменом. Він провів її додому, розповідав про подорожі.
— Знаєш, що означає моє ім’я? Переможець. Я завжди перемагаю.
Він сподобався їй. Дмитро раптом зник із її думок. Наступного дня Віктор зустрів її біля школи на іномарці. Олена з тріумфом сіла в авто, озираючись на застиглих подруг. Але, від’їхавши, злякалась — куди він її везе?
Він покатав містом, дарував парфуми, прикраси. Скромна троянда залишилась у минулому. Подруги голосно заздрили. Дмитра Олена більше не помічала.
Після школи вона вступила до університету. Віктор щодня зустрічав її на авто. Пропозицію зробив на площі, навколюшках, з діамантовим перснем. Наче в кіно.
У ЗАГСі вона стояла в кружевах, щаслива. Він біля — сильний, красеня-спортсмен. Про що ще мріяти?
Через місяць після весілля Олена зрозуміла, що вагітна.
— Сиди вдома. Грошей вистачить, — сказав Віктор.
— А якщо дівчинка?
— Буде син. Я ж переможець.
Народився син. Подарунки, вітання минули. Віктор тренувався, їздив на змагання. Вона сиділа вдома. Подруги зникли. Мама рідко дзвонила — зять не хотів її втручання.
Син підріс — стало легше. Але Олена відчувала: Віктор слідкує за нею.
— У тебе параноя, — огризнувся він.
Вона захотіла працювати.
— Ти хочеш вертіти хвостом, поки я заробляю? — його погляд пройшовся по ній. Вона замовкла.
Одного разу в гостях у подруги пожалілась.
— Дивна ти! Мені б таке життя…
Вдома Віктор ударив її.
— Народиш дівчинку — не заперечуватимеш.
Вона перестала виходити. Але страх жив у ній.
Купивши кавун у продавця-узбека, вона дізналась від сина, що Віктор знову бив її, коли та непритомніла. Наступного дня того продавця вже не було.
У садочку зустріла колишню однокласницю.
— Чоловік? — показала на синця.
— Ні, флюс.
— Зазвичай кажуть — вдарилась об шафу. Втечи від нього, поки не пізно.
Олена взяла номер, але не подзвонила.
Побої стали частішими, сильнішими. Вона боялась кожного його кроку.
Подруга пояснила, як втекти — листування через дитячий ящик у садку.
— Він тебе вб’є. Підготуй речі.
Олена сумнівалась. Але одного вечора Віктор ударив її в живіт. Це переконало.
Вранці, коли він пішов на тренування, вона з сином сіли у машину незнайомця. Село було глухе, але гарне.
Тут вона зустріла Дмитра. Він запросив сина на рибалку.
Однієї ночі Віктор знайшов їх.
— Думала, втечеш? — він і двоє його друзів винесли сина, потім її. Вона прокинулась вдома, побита, без дитини.
— Вас пограбували, — сказав лікар. — Віктор Сергійович врятував.
Вона відчувала: це брехня. На третій день підійшла до вікна…
— Мамо, не треба! — син обійняв її.
Раптом двері відчинились — Віктора виводили у наручниках.
— Все добре? — спитав мент. Вона заплакала.
Віктору дали вісім років. Виявилось, він уже вбив одну дівчину.
Але через вісім років він вийде…
Проте через півроку його застрелили при спробі втечі.
Олена довго боялась кожного шелесту. Потім знову пішла в університет. Перед навчанням вони з сином поїхали на море.
Хто викликав поліцію? Дмитро.
— Я побачив, як виносили вас. Не міг один проти трьох, подзвонив.
Олена подякувала, але сказала: «Не готова до нових стосунків». Він відповів: «Я завжди поруч».
Біль минув. Рани загоюються…
