**Тінь турботи: історія про любов і маніпуляції**
У затишному містечку Виноградів, де вулички тонули у пишних каштанах, Оксана готувала вечерю, коли її чоловік Андрій зазирнув у кухню, ніяково почесуючи потилицю.
— Оксанко, мама знову принесла каструлю, — пробурмотів він. — Каже, дорога, з нержавійки, італійська.
— І, звісно, тепер ми їй винні? — Оксана, не відриваючись від нарізки овочів, кинула гострий погляд.
— Ну… щось на кшталт того, — занімів Андрій.
— Могла б одразу рахунок на ручку приклеїти, щоб не забули, — гірко відповіла вона. — Її «подарунки» вже поперек горла.
— Вона вважає, що наша стара каструля нікуди не годиться, — спробував виправдатися він.
— Андрію, у нас їх уже ціла полиця! І всі відмінні! — Оксана поклала ніж, її голос тремтів від прихованого гніву.
Андрій потоптався біля дверей, важко зітхнув і пішов у вітальню. Це було не вперше. Спочатку були скатертини, потім тарілки, штори, кошик для білизни — все «від щирого серця». А потім — незмінні натяки: «Пенсія в мене не гумова, але для вас я стараюся».
Галина Миколаївна, мати Андрія, увійшла в їхнє життя нещодавно. Раніше вона жила в сусідньому місті, а онука, Сашка, бачила лише на фото в месенджерах. Коли Сашко народився, вона подзвонила раз, дізналася ім’я й зникла. Оксана тоді подумала: «Може, і на краще. Без свекрухи дихати легше».
Але все змінилося минулої осені. Галина Миколаївна впала біля під’їзду, зламавши шийку стегна. Після операції вона не могла жити сама. Родичів у неї не залишилося, і Андрій запропонував:
— Нехай побуде у нас, поки не оговтається. Тиждень-два, максимум місяць.
Місяць розтягнувся на чотири. Галина обжила вітальню, зайнявши диван, цілими днями базікала по телефону й дивилася серіали на повній гучності. А ще почала роздавати поради — наче добрі, але з гострим підтекстом.
— Нащо у вас такий маленький килим у передпокої? — примружилася вона. — А шпалери у спальні? Темні, тиснуть на душу. І пилосос у вас старий, треба міняти!
Потім пішли покупки: блендер, сковорода, пароварка — усе, що, за її словами, «незручно навіть мені». Галина приносила коробки без попередження, додаючи:
— Повернете, коли зможете. Я ж для вас стараюся, не чужа.
Оксана й Андрій не встигали відбиватися від її «щедрості». Навіть коли Галина переїхала в орендовану квартиру у сусідньому кварталі, потік подарунків із «боргами» не припинився.
— Андрію, ти повернув їй гроші за блендер? — спитала Оксана того вечора, витираючи руки рушником.
— Так, частинами, — буркнув він.
— А за сковороду?
— Залишилося дві тисячі, — зізнався він.
Оксана лише похитала головою. Сил сперечатися не було. Робота, дім, Сашко, якого треба готувати до школи — клопотів вистачало. Усі розмови з Галиною йшли через Андрія, але закінчувалися однаково: вона скаржилася на тиск, дорогі ліки та малу пенсію. Андрій здавався.
— Що я мав сказати? — виправдовувався він. — Мама хоче допомогти.
— Це не допомога, Андрію, — втомлено відповіла Оксана. — Це тиск. Тільки в гарній обгортці.
Він мовчав, розуміючи, що вона права. Але страх забАле тепер, коли вони всі троє стояли разом на кухні, обійнявшись, Оксана знала — найважливіше було не те, що зробила Галина Миколаївна, а те, що вони вчасно зупинили її маніпуляції, щоб зберегти свою родину цільною і щасливою.
