Тіні минулого: драма біля порогу
Олекса, намагаючись крокувати безшумно, переступив поріг квартири у старому будинку на околиці Чернігова.
— Нарешті, я вже зачекалася, — почувся з кухні голос дружини, м’який, але з легким тривожним відтінком. — Не можна ж так засиджуватися на роботі. Будеш вечеряти?
Олекса мовчки кивнув, сідаючи на стілець. Ганна, його дружина, спритно розігріла котлети з картопляним пюре, наповнивши кухню затишним ароматом.
— Любий, ти в порядку? Виглядаєш якимось збентеженим, — з участю запитала вона, пильно дивлячись на чоловіка.
— Так, усе гаразд, — ухильно відповів Олекса, перебираючи край серветки. — Просто… Нам треба поговорити…
— Говори, — тихо, але наполегливо промовила Ганна, сідаючи навпроти.
— Я зустрів іншу жінку, — випалив Олекса і заплющив очі, ніби чекаючи удару. Він і уявити не міг, якою буде реакція Ганни на його зізнання.
***
Раніше того вечора, проводжаючи Олексу, Марія притулилася до нього, обіймаючи так, наче не хотіла відпускати. Її голос був ніжним, майже благальним:
— Коханий, ти ж зробиш це сьогодні? Як обіцяв…
— Не знаю, — збентежено пробурмотів Олекса, незграбно обіймаючи її у відповідь. — Але я постараюся…
— Будь ласка, постарайся, — прошепотіла Марія, її очі блищали у напівтемряві. — Рано чи пізно це все одно доведеться зробити…
Вона поцілувала його, затягуючи назад у теплу спальню, де час, здавалося, зупинявся.
***
За годину Олекса йшов темними вуличками міста, відчуваючи, як серце стискається від страху. Як сказати дружині? Як подивитися у вічі Ганні, яка п’ятнадцять років була його опорою? Як пояснити, що він, дорослий чоловік, втратив голову, наче хлопчина? І головне — як виправдати те, що він збирається зруйнувати сім’ю?
Перед очима випливли образи їхніх синів, Максима й Дениса. Близнюки, їхня гордість. Їхні однакові карі очі, повні довіри, дивилися на батька з докором, ніби вже знали про його зраду. Олекса струснув головою, розганяючи видіння.
Як вони з Ганною чекали цих дітей! Дізнавшись, що будуть близнюки, спочатку розгубилися — як упораються? Але Ганна виявилася справжньою чарівницею. Вона розрізняла хлопчиків з півпогляду, встигала скрізь: і дім у порядку тримати, і дітей виховувати. Годувала їх грудьми майже до року, не скаржачись на втому, не вимагаючи від Олекси зайвої допомоги.
Після його робочого дня вдома завжди чекали гаряча вечеря, посмішка дружини й щасливий сміх синів. Ганна вміла все: і заспокоїти капризних малюків, і виховати їх так, що вони росли слухняними, але не забитими. Вона прищеплювала хлопцям повагу до батька, робила все, щоб вони бачили в Олексі приклад. І це працювало: Максим і Денис обожнювали тата, пишалися ним.
Сини виросли чудовими — у тринадцять років вони вже були самостійними, добре вчилися, займалися футболом, дружили з однокласниками. Ганна знала всіх їхніх друзів: імена, де живуть, чим захоплюються. Їхній дім був відкритий для дітей, і хлопці з радістю приводили товаришів. Колись Олексу це дратувало — галас, метушня, дитячий гомін. Але Ганна рішуче заявила:
— Наші сини повинні вміти дружити. А я хочу знати, з ким вони спілкуються. Це важливо, Олекса. Прийми це.
Вона мала рацію. Як завжди. Діти росли, а їхній дім лишався затишним гніздечком, де кожен почувався потрібним.
Але тепер… Чи зможе Марія стати частиною їхнього життя? Чи приймуть її сини? Від цієї думки в Олекси по спині пробіг мороз. Як можуть Максим і Денис полюбити жінку, через яку їхній батько кине матір? Вони обожнюють Ганну. Для них його вчинок буде зрадою — і вони матимуть рацію.
Ганна не заслужила такого. П’ятнадцять років вона була ідеальною дружиною, вірною подругою, турботливою матір’ю. Олекса був щасливий із нею — поки не з’явилася Марія.
Марія — молода, яскрава, з іскоркою в очах, яка запалила в ньому давно забуте почуття. Він закохався, як підліток, з першого погляду. Вона заповнила всі його думки, серце, змусила забути про вік, про сім’ю, про обов’язок. Після тижня залицянь він уже не міг думати ні про що, крім неї. Хотілося лише одного — тримати її в обіймах, тонути в її усмішці.
Хіба він винен? Кохання — це буря, якій неможливо опиратися. Але чи зрозуміє це Ганна? Чи не влаштує вона сцени? Хоча… Це не в її характері. Вона завжди була стриманою, мудрою. Але що буде після його слів? Розлучення? Адже Марія ясно дала зрозуміти, що хоче, щоб він пішов до неї.
Олекса зупинився біля під’їзду, важко опустившись на лавку. Ноги не слухалися, серце калатало. Іти додомуОлекса глибоко зітхнув, підвівся і поволі попрямував назад до дверей, відчуваючи, як у грудях прокидається щось давно забуте.
