Тітка у гостях, дружина в сльозах
Олега в серед ночі збудив дзвінок у двері. На іншому боці ліжка почала прокидатися його дружина. Олег обережно поклав їй руку на плече:
Люба, лежи спокійно, я сам подивлюся, хто там. Він поплентався до дверей, бурмочучи собі під ніс:
Та хто ж це приплентався посеред ночі?
Відчинив а на порозі стоїть його тітка Галина з дорожньою сумкою такою, що й на заробітки в Європу не беруть. Позаду неї переступав з ноги на ногу її чоловік, дядько Степан.
Ой, племінничку мій рідненький! голосно вигукнула тітка. Ти не радий мене бачити? Йди-но сюди, обійму тебе, бо ж забула вже, коли обіймала останній раз! і затиснула Олега так, що хлопець подумав: “Спокійний сон скінчився, привіт, реальність”. Довелося тягти валізи тітки Галини коридором.
Усю решту ночі панував веселий гармидер. Тітка категорично відмовилась спати на дивані: мовляв, надто він тісний і скрипучий. А тоді ще й заявила Олегу, що він мав би показати їй, як тут правильно засинати, бо без порад не впорається.
Дружина Олега, Марічка, вся у шоці. Не минуло ще й години, як гості перевернули всю квартиру вгору дриґом. Врешті-решт усі поселяються на ніч: тітка із дядьком у ліжку, Олег із Марічкою на цьому нещасному дивані.
Як думаєш, скільки вони ще залишаться тут? шепоче дружина, ставлячи чоловікові миску вівсянки на сніданок.
Без поняття. Спитаю, коли з роботи повернусь.
Марічка, слухаючи нетихе хропіння із спальні, нервово зітхає:
Олеже, мені страшно, давай сьогодні повертайся раніше?
Якось спробую, відповів Олег і поспішив чимдуж із квартири, поки не потрапив під новий тираден.
Повернувшись із роботи, Олег мало не впав: на столі красується пишна вечеря, кришталь, ваза із шовковиць, те-се.
Заходь, племіннику, святкуємо наше возз’єднання! вигукує тітка Галина з кухні.
Дружина Олега радісно шепоче крізь сльози:
Ледь дочекалася тебе!
Сідають за стіл гуртом:
Тітонько, ви вже довго тут гостюєте? нарешті питає Олег.
Тобі вже заважаємо?! обурено зиркнула тітка на Степана. О, не подобаємося! Чуєш, Степане, нам натякають!
Та ні ж бо, залишайтеся скільки треба! розгубився Олег.
Ми надовше, Олеже. Квартиру в Черкасах давно продали. Ви у нас одні рідні, йдіть нас тепер виганяйте на вулицю. Доглядай, скільки душі забажається, тітка витерла носа, пускаючи сльозу не гірше артистки театру Франка.
Щелепа Олега мало не впала на підлогу, а Марічка кинулася у ванну плакати. Тиша настала така, що навіть холодильник був чути. Дядько мирно доїдав салат, ніби від цього залежала доля всесвіту.
Тю, а чому мовчиш? крикнула тітка на Степана. Ти тільки ложкою махаєш! Давай, щось скажи племінничку!
Повністю підтримую, Галю, з філософським виглядом промимрив дядько.
Справжній господар удома, зіронізувала тітка. Усе я керую, а він тільки згідно киває. О, Олеже, а ти щасливий?
Звісно, тітко, живіть, скільки хочете! буркнув Олег, і почув, як з-за дверей ледь скимлить Марічка.
Олег похнюплено взявся до вечері. Тітка із дядьком їли смажені вареники з такою швидкістю, що у Олега аж у вухах шуміло.
Коли кінець кінцем Галина витерла губи і відкинулася на спинку стільця:
Ой, наїлася! Олеже, та я жартую. Приїхали ми на перевірку в лікарню, днів на три, не більше. І ти, племіннику, молодець майже не злякався, хоч було видно, що думки твої вже десь на вокзалі. А знаєш що квартиру після мене успадкуєш ти, бо маємо тільки тебе, як дитину свого.
Олег ще ніколи не відчував такого полегшення. Вигукнув:
Тітка, бажаю вам дожити до сто років! на радощах розсміявся. Але поки гості були вдома, Марічка тільки плакала: борщ забідний, вареники завеликі, білизна прана не в тій воді, підлога не тим миючим засобом вимита.
Коли настав прощальний час, тітка схилилася до Олега й прошепотіла:
Що ж це ти одружився з такою нюнею? Вона раптом вагітна? Постійно ж рюмсає!
Щойно за тіткою зачинилися двері, Марічка пішла в пляс по квартирі, ніби виграла у лотерею сто тисяч гривень:
Може, більше не повернуться? прошепотіла із надією.
Я б не загадував. Мені здається, тітці Галі сподобалося!
Я не витримаю ще разу! зітхнула дружина.
Пролунав дзвінок…
Та годі вже! підхопився Олег. Ох, це лише будильник, посміхнувся, очікуючи новий чудовий день.
