ТЕТУСЯ
Тетусю Параску привезли з села під Полтавою. Вона вже не могла сама давати раду своєму господарству, й тому моя дружина, Ліда, забрала її до нас в Київ. Я, Олексій, нічого не мав проти та й справді, чужою вона нам не була, рідна, хоч і трохи далека тітка. Я Ліду завжди слухаюсь вона в нас голосиста, енергійна й статурна, а я спокійний, худощавий, окуляри ношу.
Не чужа ж людина! Тітка все-таки. А діток у неї нема. Мені ж мама ще молодша за тетусю Параску була, тридцять років різниці, в іншій сімї татова народилася. І от так сталося, маму мою рано не стало… Шкода тетусю! Заберемо! вирішила Ліда.
Діти, Костик і мала Оксана, тітку не знали. Ліда сама Параску бачили кілька разів, спілкувалися тільки листами телефону чи інтернету у тетусі не було.
От вона вже тут із нами. Маленька, як гномик Костик у свої тринадцять вже вище неї. Волосся легке, як кульбаба, і очі глибокі, сині-сині. На голові шапочка, з однієї сторони сітка, з іншої вузлик. Два стареньких чемодани.
В обіймах пухнастий рудий кіт. Він ліниво глянув на всіх, сплигнув і пішов обстежувати квартиру.
Це Хурма, сказала тетусю Параска. З собою взяла, жива душа.
Вона зворушливо глянула на нас:
Ви у мене які! Рідні!
Перше застілля тетусю привезла з села банки з соліннями, варенням, закрутками. Я дивувався, як вередливі до їжі діти видзьобували варення, огірки, лечо…
Лідонько, а дача у вас є? Насаджу всього, здоров’я не те, але треба ростити своє, сказала тетусю.
Ліда махнула рукою ні, дачі нема, все купити можна. Часу катастрофічно бракує, дві роботи, квартира в кредит, дітей бачимо врідко.
Без землі людина не може, сказала тетусю. Купимо, подивимося ділянку.
Ото ж Крутимось, собі в усьому відмовляємо, а тетусю думає, ми мільйонери, бурчала Ліда на кухні, миючи посуд.
Наступного дня вихідний. Я блаженно лежав з газетою. Ліда сказала дітям розігріти голубці й теж пішла подрімати.
Костик і Оксана, восьмирічна, як завжди сиділи з телефонами. А Хурма біля них, обертаючи головою. Заходить тетусю Параска:
Що це ви робите?
Діти почали пояснювати, показувати тетусю похитала головою:
У нас в селі щось подібне є, але простіше. Я писала вашій мамі листи, мені так краще. А це добра штука людину можна знайти у будь-якому куточку світу. От тільки користуватися ними слід з розумом. Кладемо телефони і мерщій зі мною!
Але ми граємо! скажив Костик.
Де ж граєте? Ви сидите й нікому не дзвоните, здивувалася тетусю.
Як це? Усередині, у телефоні! Оксана розгублено пояснювала.
Тетусю розповіла про ігри з дитинства й повела дітей на кухню.
Коли Ліда зайшла, завмерла: на столі тарілка з млинцями. Костик щасливо пє чай, Оксана з тетусею ліплять вареники.
Дивись, мамо! Буде щасливий вареник раптом тобі попадеться! Оксана усміхнулась.
Заходжу і я, втягую носом аромати.
Тепер у вихідний ліпимо всі разом вареники і млинці. Своє треба їсти! оголосила тетусю.
Але ж все купити можна! заперечила Ліда, яка не терпіла готувати.
Досі майже все купували готове й заморожене. Здавалось, нікого не турбувало до цього дня.
Мамо, давай самі робити! Такі вареники я ще не їв! захоплено промовив Костик.
Далі тетусю взяла моток резинки, почепила на стільці, показала Оксані, як на селі грали в резиночки.
Ви чого не граєте так? питала вона.
Коли ж навіть на вулиці сидять, телефони в руках! Молодь зараз! сміявся я.
То не діло! Треба спілкуватись живцем! Телефон корисна штука, але його треба використовувати для дзвінків чи важливого. І все! резюмувала тетусю.
Вечорами тетусю вязала, а Хурма лежав поруч.
Мамо, дивись! Оксана потягла Ліду за собою до ванної. Тетусю гладить боки пральної машини:
З святом тебе, машинко! Служи довго нам, гарна моя!
Тетусю, ти що? шепоче Ліда, думає, що тетусю з глузду зїхала.
Чого-чого? Пральна машина дівчинка, сьогодні ж восьме березня! Ото й привітала!
Але ж це техніка… посміялася Ліда.
Та все техніка розуміє. У нас трактор Василя ледве не застряг він його підбадрював, і вийшли з болота! Кузьма свою машину завжди благословляє перед дорогою. Ви не знаєте, як вам пощастило! Ми білизну вручну прали, на річку ходили, а тут стільки зручностей, а ви невдоволені! Телефон потрібен, якщо використовувати розумно, завжди знаєш, де діти. Машинка-розумниця все пере. Мікрохвильова гріє. тетусю раділа наче дитина.
Вона й дітей після школи зустрічала. Якось у Костика у класі проблеми не казав ні матері, ні мені. Плакав у кутку зайшла тетусю, і він сам не розуміє, як розповів їй усе. Наступного дня на два перших уроки не пішов, удома незвична тиша, навіть тетусю нема.
Мабуть, гуляти пішла, подумав.
Став збиратись, біля класу почув знайомий голос! Заглянув учителька сидить, а біля дошки тетусю щось захопливо розповідає. Костик подумав: зараз сміятимуться…
Але ніхто не сміявся! Урок закінчився, однокласники оточили тетусю. Головний задира Петро дружньо усміхнувся:
Привіт! Ти чого сьогодні запізнився? Класна в тебе бабуся! Стакі цікава! Шкода, у мене бабці нема, дуже сумую за нею. Завтра ваша пообіцяла з нами в парк піти вона стільки знає про рослини, тварин! Учителька дала їй розповісти.
Та Вона така! сміється Костик і біжить обійняти тетусю.
Ліда увечері розридалась. Втомилась робіт багато, життя не бачить, Олексій тихий, як мямля, інші чоловіки, мов справжні. Сама… “Тепер пишна не в моді”, плакала на плечі у тетусі.
Тетусю дала виплакатись, налила чаю й почала розповідати, як втратила троє дітей ще маленькими, як чоловік пішов рано, як боролась із тяжкою хворобою, худла, але вистояла, хоч і страшно мучилася.
Яка ж на людей мода? Господь кожного по-своєму створив. Одні худенькі, інші пишні. Колись, навпаки, дорідні цінувались. Ти чудова, Лідусю! Волосся вється, очі сині, гарна фігура! Люби себе, що дала природа. Скільки людей одиноких! А Олексій золота людина, любить, все робить для родини. Дітки щастя вам. А решта вирішиться, сказала тетусю, і залишила Ліду на кухні.
Ліда після цього вже й плакати не хотіла. Правильно сказала тетусю: усе у неї є, а вона марно засмучується.
Відпустка Ліди чоловіка нема. Діти на кухні Костик щось змішує, навчився вишукано перевертати млинці. Оксана будувала з покривал хату, розсадила іграшки.
Телефони лежали на полицях. В останній час діти їх не чіпали, лише відповідали на дзвінки.
Ліда набирала чоловіка “Абонент недоступний”. І тут похолола: тетусю Параска? Нема шаркань тапочок, нема спокійного голосу.
Кинулась у спальню на ліжку потягнувся Хурма.
Костю, Оксано, де тетусю Параска?! крикнула Ліда.
Діти прибігли.
Зі школи разом прийшли, а потім вона вийшла кудись, прошептала Оксана.
Давно? запитала Ліда.
Давно, Оксана заплакала.
Господи! Ми ж їй мобільний купили, а вона його не бере з собою. Як же так? Старенька вже! Ліда безсилля сіла у крісло.
Костик кинувся одягатися.
Куди йдеш? запитала мати.
Шукати! Мамо, без неї не зможемо! побіг вниз.
Оксана поспішила за братом, Ліда теж.
Біля підїзду діти стоять, усміхнені.
Що сталося?
Вони вказали ліворуч.
Там, тримаючи Олексія під руку, йшла тетусю Параска в капелюшку з маківками.
Тетусю! Не лякай нас! Стільки годин без тебе! Де ти була? вткнулась в плече чоловіка Ліда.
Ми оце вашу цю як її протікання закривали! сказала тетусю.
Що? Як? здивувалася Ліда.
Сюрприз хотіли зробити. Тетусю молодець, реально врятувала! засміявся Олексій.
Тетусю Звідки у тебе гроші?
По-перше, пенсія добра, господарство було майже нічого не витрачала, яйця, молоко, хліб сама пекла. По-друге продала дім. Куди мені ті гроші? У домовину кишень нема. Хотіла все одно вам залишити, а так потрібніше, щиро сказала тетусю.
Ліда мовчала. Тепер можна не працювати на двох роботах. Більше часу для сімї, для життя.
Завтра їдемо під Київ! Дачу дивитися! Ми з Олексієм вже вибрали! раділа тетусю.
Хатинка буде! Ура! Дача! А ти обіцяла навчити світлячків правильно спостерігати, корзинки плести, секретики робити з квітками та скельцями діти обіймали тетусю.
Всі разом, обнявшись, рушили додому.
Ліда на хвилину затрималася біля підїзду, підняла очі до хмар й тихо прошептала:
Дякую. Дякую за тетусю Параску!
Я зрозумів: сімя головна й найбільша радість у житті. А щастя просто бути разом, цінувати тих, хто поруч.
