ТЕТУШКА
Тітку Галю привезли з села. Старенька вже не справлялася з господарством, і племінниця Богдана вирішила забрати її в Київ до себе. Чоловік, Олексій, не заперечував. Він був такий спокійний, худенький, окуляри великі на носі, а на всі Богданині рішення реагував лише кивком повна покірність її веселому характеру.
Своя людина ж, все-таки тітка! казала Богдана із властивим їй запалом. В неї своїх дітей нема, а я ж осиротіла мама моя була молодша за тітку Галю на тридцять років, її батько в іншій родині виховував. Як же так сталось, моя мамуся так рано пішла з життя Ой, жалко тітку! Заберемо її до себе!
Її діти Костик і Меланія про тітку Галю майже нічого не знали. Та й Богдана сама бачили її тільки пару разів, лише листами спілкувались. Телефона чи інтернету у Галини не було зовсім.
І от вона вже тут, у квартирі. Маленька, як гномик навіть 13-річний Костик вищий. Волосся пухнасте, як кульбаба. На голові акуратна шляпка з маками. А очі зовсім молоді, пронизливо сині.
В руках торбинка, авоська, дві старі валізи. А ще пухнастий рудий кіт, який ліниво поглянув на всіх, вскочив на підлогу й почав обнюхувати новий дім.
Знайомтесь, це Мандарин. Я без нього нікуди, жива душа, не ображайтесь, сказала тітка Галя і ще й додала: Ой, які ви гарні в мене, рідненькі!
Після цього було застілля. Старенька привезла із собою засолки й варення. Богдана не могла повірити, як її вибагливі дітлахи хрумкотіли то огірками, то вишневим варенням, то домашнім лечо.
Богданко, а дача у вас є? Я могла б все насаджувати, хоч і сили вже не ті, та без власного ніяк! казала тітка Галя.
Богдана розвела руками: ні, дачі нема, та й навіщо, все можна купити на базарі. А часу, каже, й так нема працює на двох роботах, Олексій теж, з дітьми бачаться тільки між заходами. Квартира взята у кредит, ще платити й платити.
Дача обовязково потрібна! Не дивись на мене так, Богдано. Людина без землі не людина. Купимо, виберемо ділянку, мовила тітка Галя і пішла до своєї кімнати.
Виберемо Де гроші, сама ледве справляємось, тітка думає, ми мільйонери, чи що? бурчала Богдана, перебираючи тарілки.
На другий день був вихідний. Олексій розвалився на ліжку з газетою, Богдана крикнула дітям, щоб розігріли пельмені, і вирішила ще подрімати.
Костик і восьмирічна Меланія вже звично заривались в телефони. Мандарин сидів поряд і хитав головою. Тут зайшла тітка Галя.
Що це ви робите? питає.
Костик і Меланія почали заливатися поясненнями й навіть показували щось в екранах. Тітка Галя лише усміхалась і хитала головою.
В нашому селі теж щось таке бачила, але все простіше. Я собі таке не заводила, не було потреби. Вашій мамі листи писала, мені так зручніше. Гарна штука, в будь-якій точці світу можна людину знайти. Але кладіть поки телефони, ходімте зі мною!
Зачем? Ми граєм тут! обурився Костик.
А де граєте? Ви ж сидите з телефонами, нікому не дзвоните! здивувалась тітка Галя.
То ми, типу, всередині граєм, ну, в телефоні! пискнула Меланія.
Почала тітка Галя розповідати, як вони в селі грали і потягла дітей на кухню. Коли Богдана зайшла, остовпіла: на столі тарілка з млинцями, щасливий Костик пє чай, а Меланія стоїть поруч і ліпить пельмені.
Дивись, мамо! Щасливий тут буде! Може, тобі попадеться? усміхнулась.
За ними і Олексій підтягнувся, причмокуючи носом від запахів.
Тепер у вихідні пельмені будемо всі разом ліпити і млинці готувати! Своє треба їсти! заявила тітка Галя.
Та який сенс? Все ж є готове, навіщо морочитись? бурчала Богдана, яка кухню не дуже любила.
Вона зазвичай купувала заморожене й готове, сімя ніби й не заперечувала. До цього дня.
Ні, мамо, давай самі робити! Я таких пельменів ніколи не куштував! сказав Костик.
А потім тітка Галя взяла моток резинки, обмотала стільці й почала показувати Меланії, як у селі грали в «резиночки».
А ви що, так не стрибаєте? питала.
Та кому, вони й на вулицю виходять, але в телефонах сидять! Сучасне покоління! зітхнув Олексій.
Не годиться це! Треба справжнє спілкування! Телефон потрібна річ, але для дзвінків. А решта лише при нагоді! повчила тітка Галя.
Вечорами вона в’язала, а поруч спав кіт Мандарин.
Мам, дивись! якось потягла Богдану Меланія.
Тітка Галя гладить бок пральної машинки, примовляючи:
Зі святом, пральна машинко! Бажаю тобі довгого життя, дорога!
Тітко Галя, що ти? шепоче Богдана, бо думає диваки старенькі.
Чого-чого, сьогодні ж 8 березня! Машинка дівчинка, от і вітаю! сміється тітка Галя.
Але ж вона нежива!.. сміється Богдана.
Та вся техніка все розуміє! Був у нас у селі Василь, так він свого трактора як підбадьорював, так той йому і поміг з багна вибратися. І Кузьма зі своєю машиною розмовляє «Петровна» називає! Ви щасливі, навіть не розумієте: про телефони завжди знаєш, де дитина; пральна машинка нас все пере, мікрохвильовка гріє! А ви все хмурі ходите!
Вона й дітей стала зустрічати зі школи.
У Костика раз сталася проблема не розповідав нікому, лише плакав у кутку. Тітка Галя зайшла, і все їй розповів. А на другий день тітка не була вдома до обіду.
Пішла гуляти, мабуть, подумав Костик.
У школі почув знайомий голос із класу. Заглянув у двері біля дошки стоїть тітка Галя, щось цікаво розповідає, а вчителька слухає.
Ой Сміятися ж будуть! думав Костик.
Але ніхто не сміявся. Навпаки, Петро класний задира, підходить:
Слухай, а класна твоя бабуся! Стільки розповіла про рослини й тварин, учителька дала їй виступити. Завтра йдемо разом в парк! Я так за бабусею скучаю усміхався Петро.
Так Вона така! Костик засміявся й кинувся обіймати тітку Галю.
А ввечері Богдана розридалась перевтомилась, Леша слабкий, як мямля; у інших чоловіки справжні! Сама товстенька, не в моді зараз Отак плакала на плечі тітки Галі.
Та налили чаю й заговорила: як втратила трьох дітей ще крихітками, як рано помер її милий чоловік, як боролась із хворобою, втрачала вагу, але вистояла.
Яка там ще мода? Бог тебе створив, як треба! Хтось худий, хтось при формах. Колись пишні жінки цінувались! Ти чарівна, волосся, очі, фігурка все як треба. Цінуй, що дано. А Леша твій золото! Дітки щастя! Все вирішиться, головне не забути одну важливу річ, а зараз спати пора! і тітка пішла.
Богдана й плакати передумала. Правда, тітка ж все є, а вона нюні розпустила.
В той день Богдана чекала чоловіка з роботи у неї був нарешті відпустка. А його немає.
Діти! Тато дзвонив? Ви де? питала.
Костик щось змішував у чашці став цікавитися кулінарією, вже умів крутити млинці в повітрі.
Меланія будувала з стільців хатку, розвісила ковдри, посадила іграшки. Телефони лежали на полицях діти майже не користувались, тільки на дзвінки відповідали.
Богдана набирала чоловіка «Абонент тимчасово недоступний».
І тут холодно стало а тітка Галя? Де вона? Не чути її тапочок, голосу
Побігла в кімнату кіт Мандарин ліниво потягується на ліжку.
Костя! Меланія! Де тітка Галя? залетіла Богдана.
Діти прибігли.
Ми з нею зі школи прийшли, а потім вона кудись пішла, тихо сказала Меланія.
Давно? Меланія кивнула й заплакала.
Господи! Ми ж їй телефон купили, а вона не взяла. Як же так? Богдана всілася в крісло.
Костик кинувся одягатися.
Куди? за ним бігла Богдана.
Шукати! Мамо, ми без неї не можемо! і Костик побіг вниз.
Меланія теж поспішила за братом, Богдана за дітьми.
Під підїздом діти стояли й дивились вліво.
З другого боку, тримаючи Олексія під руку, йшла в шляпці з маками тітка Галя.
Тітко! Так лякатись не можна! Куди ти? кинулась до чоловіка Богдана.
Та ми з ним ходили закривати Ну, ту вашу протікання! сказала тітка Галя.
Як? тільки й спромоглась на «як» Богдана.
Думали зробити тебе сюрприз! Тітка Галя просто молодець! сміявся Олексій.
Тітко, звідки гроші? Не треба було! почала Богдана.
А чого «звідки»? Я пенсію гарну мала, господарство своє, майже не витрачалася, продаж дому ще. Куди мені ці гроші? У труні кишені нема! Я й так залишити хотіла, але краще одразу віддати. Так нужніше, просто і щиро пояснила тітка.
Богдана мовчала тепер не треба горбатитися на двох роботах, більше часу для сімї! Яка радість!
Завтра їдемо за місто! Дачу обирати, ми з Олексієм вже дивились хатинку! продовжила тітка Галя.
Свій буде дім! Ура, дача! А ти обіцяла навчити дивитись на світлячків, плести кошики, робити «секретики» із квітками й скельцями, діти обіймали тітку Галю.
Всі разом, обнявшись, попрямували додому.
Богдана затрималась біля підїзду, подивилась на небо і тихо пошептала:
Спасибі. Спасибі тобі за тітку Галю.
