Віталій, мене підвищили! голос Оленки перетворився на кумедний писк, коли вона розсипала черевики на ходу. Уявляєш? Премії майже двадцять тисяч гривень! Ура!
Вона влетіла в вітальню, готова обійняти чоловіка, немов козака на коні. Але зупинилася на порозі. Віталій сидів на дивані, а поруч, притулившись до спинки крісла, стояла свекруха Ганна Петрівна. Усмішка застигла на губах Оленки. Повітря в кімнаті стало густим, важким. Щоки миттєво запалавши, вона виглядала, ніби школярка, якій виписали пятірку, а тепер свекруха дивиться на неї суворооцінювально
Віталій піднявся з дивана, не встаючи повністю. Ганна Петрівна безмовно оглядала невестку від голови до ніг. Секунди розтяглися в липку паузу. Оленка стиснула ручку сумки й опустила погляд у підлогу. У ній щось стискалося від ніяковості радість, що ще хвилину тому переповнювала її, тепер здавалася чужою, дитячою.
Оленко, це ж чудова новина! раптово розрізав тишу голос свекрухи, і Оленка підняла голову.
На обличчі Ганни Петрівни розквітла широка усмішка. Вона підвелася до невестки, розкривши обійми, а та, розгублено, крокнула назустріч. Свекруха обійняла її коротко, але міцно і погладала по плечу.
Вітаю, дочка! Ти молодець, заслужила!
Дякую, вимовила Оленка, все ще не розуміючи, що відбувається.
Віталій піднявся з дивана і підступив ближче. На його обличчі теж грала усмішка щира, тепла.
Я знав, що у тебе все вийде, він обійняв дружину за талію і притягнув до себе.
Ганна Петрівна відійшла на крок, склала руки перед собою і покивала головою.
Ось тепер наше життя зміниться на краще!
Оленка кивнула, не знаючи, що відповісти. Слова свекрухи звучали правильно, та в них ховалося щось ще те, що вона не могла спіймати.
Ну добре, діточки, не будуть вам заважати, Ганна Петрівна взяла сумку з підлокітника крісла і вирушила до виходу. Святкуйте, ви це заслужили.
Віталій провів маму до дверей. Оленка залишилася стояти посеред вітальні. Двері заскрипіли, і чоловік повернувся. На його обличчі ще грала та сама усмішка, та в очах блиснула тривога.
Що це було? Оленка сіла на край дивану і подивилася на нього.
Що саме? Віталій підкрався до кухні, увімкнув чайник.
Вона підстала і пішла за ним.
Ну, твоя мати. Навіщо вона прийшла?
Віталій дістав з шафи дві чашки.
Та ні, пустяки, дрібниці, відмахнувся він. Не звертай уваги.
Вітя!
Він зітхнув і обернувся до дружини. У його погляді блиснула втома.
Вони з батьком взяли кредит на двісті тисяч гривень. Хотіли оновити меблі в квартирі. Пришли позичити гроші, бо зараз не можуть виплачувати.
Оленка кивнула. Чайник гуркотів, вода закипіла. Віталій налив кипяток у чашки, поклав у них пакетики. Вона взяла свою чашку, обхвалила її долонями, відчуваючи, як тепло розтікається по пальцях. У серці поселилося неприємне передчуття липке, важке. Оленка не могла пояснити, звідки воно взялося, та воно було.
І що ти відповів? спитала вона тихо.
Що допоможу, коли зможу. Ну, ти ж знаєш, у нас зараз вільних грошей немає.
Оленка знову кивнула і випила чай. Гаряча рідина обпекла губи, та вона не зважала. Думки вже полетіли кудись геть, і вона намагалася зрозуміти, чому слова Віталія її не заспокоюють.
Наступні два тижні пролетіли непомітно. Нова посада поглинула Оленку цілком завдання сипалися одне за іншим, графік став щільнішим, та вона насолоджувалася кожним днем. Це було те, до чого вона прагнула, і коли мета була досягнута, внутрішнє задоволення розливалося. Вона поверталася додому втомлена, та задоволена.
Того вечора Оленка вишла з офісу трохи раніше звичного. На вулиці моросив дощ, вона квапилась до машини, сіла за кермо і ввімкнула обігрівач. По дорозі додому зупинилася в магазині, купила кілька дрібниць хліб, молоко, щось на вечерю. Додому зайшла, зняла мокру куртку, повісила її на вішалку і підшла на кухню, розклала покупки.
Через десять хвилин задзвонив дзвінок у двері. Оленка витерла руки рушником і пішла відкривати. На порозі стояла Ганна Петрівна без парасоля, з мокрими волоссям, в старому плащі. На обличчі її не було усмішки.
Доброго дня, Оленко, вона пройшла в середину. Вітя вдома?
Ні, він ще на роботі. Ви щось сталося?
Ганна Петрівна зайшла у вітальню, сіла на диван і подивилася на невестку зверху вниз.
Оленко, перейду одразу до справи. Мені потрібні гроші, трохи десять тисяч гривень.
Оленка застигла у дверному прорізі.
Ти ж знаєш, що ми з батьком у складній ситуації. Кредит тисне, пенсії не вистачає. А ти тепер багата можеш допомогти.
Оленка мовчала, не знаючи, що сказати. У ній зроставо незручність, змішана з роздратуванням.
Я Ганно Петрівно, у мене зараз немає готівки, почала вона, та свекруха перебила.
Нема проблем, переказуй. У тебе ж є телефон.
Оленка стояла, дивлячись на свекруху, і розуміла, що сперечатися марно. Та дивилася на неї, ніби очікувала, і в її погляді не було жодного сумніву вона була впевнена, що Оленка погодиться.
Вона виконала вимогу свекрухи. Ганна Петрівна кивнула і вирушила до виходу.
Дякую, дочка.
Двері за нею закрилися, і Оленка залишилася в коридорі. Тільки зараз дійшла до неї думка свекруха навіть не сказала, коли і як поверне гроші. Просто взяла їх і пішла.
Від цього стало неприємно.
Ще через два тижні Оленка отримала свою першу велику зарплату. Цифра на екрані телефону змусила її усміхнутися це було реально. Вона заробила це. По дорозі додому заїхала в магазин і купила торт, суші і піцу. Хочеться святкувати з чоловіком, влаштувати маленьке свято.
Вона піднялася на поверх, відчинила двері і зайшла в квартиру. З вітальні долинали голоси. Оленка пройшла далі, тримаючи пакети, і зупинилася на порозі. У вітальні сиділа Ганна Петрівна. Віталій був поруч, на дивані, і його обличчя виглядало втомленим.
Оленка поставила пакети на підлогу біля входу.
Щось сталося?
Ганна Петрівна підвела очі на неї. Оленка побачила в них щось схоже на відчай і гнів. Свекруха підйшла ближче.
Настенько, дочка, у нас біда. Пенсії зовсім не вистачає. А по кредиту треба платити тридцять тисяч до кінця місяця. Ми не знаємо, що робити. Ми з батьком у відчаї
Оленка нахмурилася. Свекруха говорила швидко, безперервно, ніби боялась, що невестка не дозволить їй закінчити.
Нам дуже потрібна допомога, Оленко. Тридцять тисяч це ж не так вже і багато, правда?
Віталій піднявся з дивану.
Мам, у мене немає грошей. Я б і радий допомогти, та зараз нічого вільного немає. Жодної копійки.
Ганна Петрівна кивнула, а потім перевела погляд на пакети біля ніг Оленки.
А ось у Насті гроші є, вона крокнула до невестки. Бачиш, вона навіть делікатеси закупила. Так, Оленко?
Оленка відійшла на крок назад. Свекруха підбігла ще ближче, і тепер між ними залишився лише метр.
Ти ж добра невестка, правда? Не залишиш сімю в біді. Ми ж не чужі. Ти повинна допомогти. Хто, якщо не ти?
Слова застрягли у горлі Оленки. Наглість цієї жінки перейшла всі межі. Вона дивилася на свекруху і не могла повірити своїм вухам.
Чому я маю допомагати? вимовила Оленка нарешті.
Ганна Петрівна підскочила, у її погляді блиснула впевненість.
Тому що ти тепер отримуєш більше всіх у сімї. А обовязок дітей допомагати батькам, навіть утримувати їх, уяви собі.
Так, батькам, Оленка зробила ще один крок назад. Але своїм. Не вам.
Обличчя свекрухи спотворилося. Вона крокнула до невестки, голос став голосніше.
Я мати твого чоловіка, ти забула?! Ми сімя! Ти просто зобовязана нам допомагати!
Я ні перед ким не зобовязана! Оленка стиснула кулаки. У мене є плани на ці гроші, і моя сімя. І взагалі, якщо кредит такий великий, то його і не треба було брати.
Ганна Петрівна звернулася до сина.
Вітя! Ти чуєш, що вона каже?! Приведи твою дружину у розум! Яка ж вона хамка!
Віталій підєднався до мами. Його обличчя стало жорстким.
Мам, досить. Якщо тобі потрібні гроші, вимагай їх у мене, а не у Оленки. Вона нічого тобі не винна.
Ганна Петрівна відкрила рот, та Віталій не дав їй сказати ні слова.
Я проводжу тебе. Діалог завершено.
Він схопив маму за лікть і повів до виходу. Оленка залишилася в вітальні, слухаючи, як зачиняються двері. Через хвилину Віталій повернувся. Вона підняла пакети з підлоги і подивилася на нього.
Святкуємо?
Віталій посміхнувся втомлений, та щирий. Він підійшов, обійняв дружину і притягнув її до себе.
Вітаю з першою великою зарплатою. Ти моя розумна.
Оленка притиснулася до його грудей і заплющила очі. У серці стало спокійніше. Тепер вона була впевнена, що Ганна Петрівна більше не прийде за грошима. Їй вказали, що тут їй нічого не світить. Віталій був на боці дружини, і це головне. Усе інше вже не мало значення.
