Тож що, свідоцтво про шлюб таки дорожче за просто спільне життя? – Дотепно кепкували з Надії сусідські чоловіки

Ну що, дозвіл на шлюб усе ж таки міцніше за життя разом без офіційного папірця?
кепкували з Надії чоловіки.
Я на зустріч через тридцять років після закінчення університету не піду.
Потім у мене такий смуток на душі буде, краще нехай ідуть ті, хто й раніше ходив, озвалася Надія у телефон єдиній подрузі.
А чого ти так лякаєшся, як виглядаєш зараз?
здивувалася Маргарита.
Ми ж років пять тому бачилися, виглядала ти чудово, нічого тобі не бракувало.
Сильно поправилась, чи що?
Та ні, не в тому справа, просто не хочу йти й усе, не вмовляй, Рито!
Надія вже хотіла покласти слухавку, думаючи, що Рита зрозуміє і буде телефонувати далі за списком.
Але цього разу подруга вхопила її міцніше, ніж завжди.
Надю, у нас і так уже мало людей зібралося.
Що, хтось уже у вічність відійшов?
мимоволі злякалася Надія, бо хоч і відчувала себе вже не молодою, але не настільки, аби однолітки йшли на той світ.
Та ні, не про це мова, просто хтось виїхав за кордон.
А от Андрій Кущ у нас вже давно покійний, я ж тобі казала, ще років двадцять пять тому не стало, геть молодий був
Тож не сварись, буде всі наші чотири групи, а все одно до тридцяти людей ледве назбирається.
Ти ж сина вже одружила?
Ну ось, чого б не відпочити трохи.
Маргарита ще щось говорила, а перед очима в Надії знову постав Андрій Кущ завжди з темними колами під очима, тяжким поглядом.
Хлопці в групі вважали його слабким.
Та хто ж знав, що у Андрія було серце хворе.
Він гарно вчився, мріяв звести гарний міст через Південний Буг у рідному райцентрі, але так нічого і не встиг.
А що зробила вона, Надія?
Закохалася у Ігоря, бригадира-ремонтника, куди й вона пішла працювати після диплома.
Він працював у нашому місті по вахтах, а тоді зникав до своєї родини в Черкаську область.
Довго зустрічалися, Ігор навіть називав її своєю дружиною.
Казав: «Головне кохання, а не папірець у паспорті».
Мовляв, справжнє кохання не потребує штампу
Коли Надія завагітніла, Ігор чомусь на вахту не повернувся.
Вияснилося, що у нього вже троє дітей, а дружина хвора.
Ігор звільнився, навіть не попередивши її.
Надія швидко зрозуміла: нічого вона в того чоловіка не випросить у нього власна сімя і дружина хворіє.
Вона і сама звільнилася з будівельної фірми, поки нічого не стало відомо.
На прощання чоловіки кепкували:
От бачиш, весільний документ усе ж таки не зайвий!
Надії було вже все одно.
Пішла працювати у продуктову крамницю поряд із домом, куди її влаштувала знайома з багатоповерхівки.
Так вони і домовилися, що Надія, навіть з немовлям, по 2 дні працюватиме.
Мати без особливого ентузіазму погодилася сидіти з Дімою, мовляв, донька така непутяща, роботу гарну втратила.
Це ж ти мене так виховала!
не витримала якось Надія.
Я сподівалася, що ти порядною будеш.
Квартиру твою виборола, на навчанні все на собі тягла, а ти якась невдаха, Надю!
кричала мати у відповідь.
Яке зерно, такий і врожай, відповіла Надія, а потім одразу пожаліла маму
Потім вони обійнялися і разом поплакали.
Який із того сенс Куди тепер діватися?
Тому, коли через пять років після випуску їй телефонує Рита і кличе на вечір зустрічі, Надія й не думала йти.
Там усі розповідатимуть про сімї, викладатимуть фотографии, а Надія трьома поверхами у підїзді миє підлогу: ще в школі і дитсадку підробляє.
Про що їй із ними говорити?
А може, й їм із нею
Заради Діми вона була готова на будь-яку роботу син став найважливішим усьому житті.
Тим паче, коли Діма пішов у садочок, мати заявила, що свій обовязок виконала, і поїхала до сестри Лізи у село.
Мовляв, у місті задихається, потрібен свіже повітря.
А Надії через кілька років нарешті пощастило: взяли за фахом на пів ставки.
Діма пішов до школи, і все встигалося.
Після обіду одразу забирала сина з подовженого дня, ще й інші мами заздрили.
Згодом на роботі став залицятися чоловік, але Надія одразу припинила ті спроби синові не потрібен чужий мужчина дома.
Батька він не замінить, тільки проблем наживеш.
Уже коли син підріс, Надія так зарекомендувала себе, що їй дали повну ставку тепер працювала інженером.
Але постійно почувалася неповною серед інших: одягалася скромно, не фарбувалася, вже і сивина зявилася після сорока років.
Тримала себе осторонь, бо вважала, що не має права бути щасливою: жила з чужим чоловіком, мало не відібрала батька у чужих дітей.
Не дозволяла собі вирізнятися ні зовні, ні внутрішньо, щоб знову не впасти в пастку і не дати себе образити.
У щасливий фінал жінка вже не вірила.
Довкола стільки розлучених, а вона вже зовсім не краща, а може й гірша
Діма її виріс добрим хлопцем, вдячним самопожертва матері його не зламала.
На літо їздив до бабусі Іри і баби Лізи в село.
Допомагав: копав грядки, саджав з бабами картоплю, буряки й моркву, поливав, пололи разом.
Восени діставав картоплю, допомагав закатувати огірки та варення.
Змалку Діма був міцним хлопчаком сам дрова колов, палички складав у дровітню.
Мама й бабуся хвалили: добре, що онук у нас чоловік, бо в обох одна донька.
Про які кавярні і зустрічі з одногрупниками через тридцять років йшлося?
Всі ті гіркі думки промайнули у Надії за кілька секунд.
І тут вона почула, як Маргарита наполягає:
Ну, ти запамятала?
Кавярня навпроти гуртожитку, наступної пятниці о третій.
Прийдеш?
Хоч мені буде з ким побалакати.
Голос у Рити здригнувся.
І Надія, сама не зясує чому, погодилась:
Добре, я прийду.
Коли відклала телефон, одразу пошкодувала: чи варто?
Підійшла до дзеркала, глянула на себе.
Знову взяла телефон, хотіла подзвонити й сказати, що випадково погодилась.
Але староста була зайнята.
І стало якось розгублено
Ввечері Надія відчинила шафу й дістала синю сукню, яку купляв для неї син на своє весілля.
Діма з Наталкою тоді ледве переконали її невістка возила у ТРЦ, поки не підібрали гарну сукню.
І взуття до неї.
Тоді ж Наталя й у салон завела зачіску, волосся пофарбували.
Минув рік, Діма з Наталкою мешкають окремо, щасливі.
А у Надії сивина відросла, не для кого чепуритися Незручно їй навіть себе прикрашати.
Але наважилась уклала волосся, одягла ту сукню, що висіла без діла.
Трохи підфарбувала губи, проте стерла надто голосно, не її це
У кавярні було гамірно, багато народу.
Рита відразу помітила її і кинулася назустріч:
Надю, ти така красива, я так рада тебе бачити!
Маргарита трохи поправилася, але це її навіть освіжило.
Довго вони сиділи, балакаючи, поки Риту хтось не відволік, і Надія просто сиділа, пила сік і слухала знайомі пісні тих часів, коли були молодими й мріяли про майбутнє.
Можна запросити вас на танець?
раптом почула Надія знайомий чоловічий голос скрізь музику.
Підняла очі Льоша Сєров з паралельної.
Він ще на третьому курсі оженився, а вона колись шкодувала подобався їй тоді цей хлопець.
Надю, яка ти гарна стала, я вперше на зустрічі однокурсників і ледь кого впізнаю, а тебе відразу!
Він подав їй руку.
Надія не відмовилась, встала і пішла танцювати під здивований погляд Рити.
Вони станцювали кілька танців мовчки.
Потім Льоша несподівано сказав:
Надю, можна я тебе проведу?
Я давно розлучений, кажу чесно.
Але якщо хтось чекає вдома просто проведу, вже пізно
Льоша провів Надію додому, а вже наступного дня знову зустрілись і більше не розлучались.
Сукню й туфлі на весілля Надії допомагала обирати Наталя невістка вже тоді була при надії, Надія мала стати бабусею.
Їй було ніяково, що вона наразі наречена.
Але вперше після всіх років Надія дозволила собі бути щасливою.
А Наталя їй шепнула перед весіллям:
Надіє Сергіївно, ви така гарна!
Ми з Дімкою щиро за вас радіємо!
Щастя можливе в будь-якому віці це законом не забороняється!
І справді: сидячи за весільним столом, Надія поглянула на чоловіка і подумала: «Тепер і мені можна».
Вперше за всі роки вона пробачила собі й дозволила бути щасливою
Пишіть у коментарях, що про це думаєте.
Ставте вподобайки!