Треба було раніше підготуватися до народження дитини!
Мій вихід із пологового був незабутнім, розповідає 30-річна Лада. Чоловік був на роботі й приїхав за мною прямо з офісу. Я просила його взяти відпустку чи бодай відгул, але начальник не дозволив. Дуже просила, щоб усе підготував до появи малюка. Він пообіцяв, що все зробить. Якби так, то ми б заздалегідь попрали речі, купили необхідне і прибрали квартиру. А так! зітхає Лада.
Він не дотримався слова?
У пологовий я поїхала зовсім не готовою. Повернулася додому а тут такий безлад, що соромно самому в очі дивитися, не те що родичів зустрічати. На полицях пил лежав так, що пальцем можна малювати. Ні дитячого візочка, ні комоду, одягу для дитини теж не було він навіть про це не подбав. Добре, що подруги принесли підгузки, ділиться своїм переживанням мама.
Лада вийшла заміж шість років тому. З чоловіком довго не наважувалися на дитину, спочатку хотіли стати на ноги. Коли все стало стабільніше, Лада вирішила народити.
Сказала керівнику на роботі про вагітність і мене відразу звільнили. Хтось би судився, а я сприйняла це як знак. Спокійно готувалася стати мамою: вишивала, насолоджувалася тишею. Гроші на той момент були не першою потребою, бо чоловіка щойно підвищили, пояснює Лада.
Вагітність минала добре. Майбутня мама багато читала, гуляла на свіжому повітрі і неквапливо обирала речі для немовляти.
Чоловік забороняв купувати речі наперед, казав, що у нас так не прийнято усе після того, як народиться дитина. Так і пояснював. Сестра обіцяла дати комод і ліжечко, ще й деякий дрібязок відклала. Просила мене завчасно усе забрати, помити, попрати. А я тільки торбу в пологовий зібрала більше нічого не можна було робити, зітхає Лада.
А коли почалися пологи, майбутній батько мало не зомлів стільки витрат на раз! Лада хвилювалася, бо навіть не мала часу дістати речі з пральної машини так і лишилися мокрі. Лежали, доки вона не повернулася.
Добре, що подруги прислали одяг і підгузки, були хоч якісь варіанти для немовляти. А чоловік бігав містом, збирав речі хто де міг. Але все було брудне чи заплямоване, довелось прати й чекати, доки висохне. У такі моменти хотілося всіх родичів розігнати й з чоловіком розлучитися, мало не плаче Лада.
Кілька днів Лада розгрібала квартиру. Минуло вже два місяці від народження сина, а вона досі нікого не хоче кликати в гості.
Родичі вирішили, що минуло вже достатньо часу і можна приходити на оглядини. Кажуть, давай вже накрий стіл, влаштуй родинний обід Ну так, звісно! Я вже ніби у декреті, а мені організували ще й другу роботу, нервово сміється Лада.
Мама Лади не розуміє, чому донька не радіє. Мовляв, слід було самій подумати про підготовку житла. Сиділа вдома девять місяців, що робила? Могла попросити чоловіка принести меблі й усе прибрати. Може, і чоловіка вдалося б переконати щодо покупок завчасно. Про все треба думати самій, бо хто ж сподівається на чоловіків?
Як ви думаєте, чи має право Лада ображатися на родину, чи все ж таки це її провина? Може, варто було самотужки підготуватися до народження сина? Що б ви зробили на її місці?
Життя вчить нас: у важливих справах не можна покладатися тільки на чиїсь обіцянки потрібно брати відповідальність за майбутнє в свої руки. Тоді і зайвих розчарувань буде менше, і щастя від нових звершень щирішим.
