Щоденниковий запис
Сьогодні почула розмову у маршрутці. Дівчина казала комусь: «Мій тато — успішна людина, а мама нічого не досягла, нудна домогосподарка». І я зрозуміла — це про мене.
Олеся сиділа у Насті на кухні й не стримувала сліз. Тиждень тому від неї пішов чоловік, і вона відчайдушно потребувала виплакати комусь свій біль.
Вони не були близькими подругами, лише сусідками. Колись, переїхавши у новий район, жінки познайомилися під час прогулів із дитячими візками — їхні діти були однолітками, а квартири — у сусідніх будинках.
Настя, на відміну від Олесі, вийшла на роботу, коли синові виповнилося півроку. Зараз, через 18 років, вони згадали ту доленосну розмову в парку.
— Ти й справді виходиш на роботу? А хто буде з дитиною? — у голосі Олесі змішалися тривога та цікавість.
— На півдня приходитиме няня, — відповіла Настя. — Закони змінюються швидко, якщо випаду з процесу, начальник візьме іншого бухгалтера. До того ж не хочу втрачати це місце — потім ще знайти адекватного керівника буде складно.
— Мій Олег каже, що я повинна бути з Сашком. Що кар’єра почекає…
— Кар’єра нікого не чекає, Олесю. Мій чоловік теж хотів, щоб дружина сиділа вдома. Але я знаю свою професію: якщо пропустиш три роки — важко наздоганяти, а якщо п’ять — то й взагалі відстанеш назавжди.
— Але вони ж такі маленькі, — зітхнула Олеся. — Шкода залишати сина на чужу тітку, до трьох років мати дитині потрібна як повітря, усюди про це пишуть.
— Не думаю, що це критично. Набагато важливіше, щоб матері було цікаво жити. А дитина, коли бачить, що мама впорається з життям, теж почувається добре. Все інше — дрібниці.
— Не знаю… Я вирішила сидіти з Сашком як мінімум до садка, Олег непогано заробляє…
— Це чудово, Олесю, але чоловіки швидко звикають до повного обслуговування, потім не вирвешся. Моя мама так прожила життя й завжди казала, що не можна повністю розчинятися в родині.
— Ну, я ж не збираюся сидіти на шиї в Олега, Сашко підросте — піду працювати.
Але декрет затягнувся. Через чотири роки в Олесі народилася донька, клопотів прибавилося. Чоловік не допомагав, бо свято вірив, що виховання — жіноча справа, а його діло — заробляти гроші.
А коли дружина згадувала про «півставки», відмахуювався:
— Ти з глузду з’їхала? У тебе дім, діти. Нащо мені вічно втомлена заморена дружина? Хіба я тебе погано забезпечую?
Коли молодша дитина пішла до школи, Олеся все ж спробувала повернутися до професії. Та виявилося, що в архітектурі тепер працюють у 3D-програмах, яких вона не знала, колишні колеги випередили, багато хто отримав керівні посади, її досвід застарів. До того ж на співбесідах їй прямо казали: «Ви ж 10 років не працювали…»
Нікого не цікавило, що Олеся колись із відзнакою закінчила архітектурний інститут, до 28 років працювала у престижній фірмі, брала участь у великих проектах. Все це було у минулому. А тепер вона бачила, що діти сприймали її турботу як належне, не цінували її працю. Чоловік явно крутив роман на боці та знав, що може брехати безкарно — куди ж подінеться дружина-домогосподарка?
Одного разу вона намагалася його пристыдити, та Олег лише знизав плечима:
— Ти сама обрала так жити.
***
Настя тим часом поєднувала кар’єру та дитину. Було важко, вона виснажувалася, іноді відчувала провину: «Я погана мати». Чоловік на всі прохання про допомогу нагадував: «Моя мама все встигала, а ти роботу ставиш вище за родину».
Після 15 років шлюбу він і зовсім пішов:
— Ти навіть вечерю не встигаєш готувати! А ось Таня хоча б…
— Таня — це та, із відділу кадрів? — перебила Настя. — Давно хотіла запитати.
Він ніяково змовк. А Настя спокійно продовжила:
— Щасти вам. Тільки аліменти плати без запізнень.
— Ти своєю кар’єрою зруйнувала нашу сім’ю, — Олексій кинув ключі на стіл.
Настя повільно підняла голову:
— Ні. Ти зруйнував її, вирішивши, що я не маю права бути собою.
Настані було 45, коли це сталося. Про розлучення вона не сумувала, навпаки — ніби видихнула. Набридло його нарікання. Знайшов собі «простішу» жінку? Що ж, і на здоров’я. Вона була впевнена в собі. Хоча й не зробила блискавичної кар’єри, але була затребуваним спеціалістом і заробляла достатньо, щоб сім’я не бідувала. Донька, хоч і ображалася, коли мама пропускала вистави, підросла й знала: Настя може бути зайнятою, але завжди підтримає й дасть розумну пораду.
Якийсь час Олеся думала, що зберегла шлюб завдяки тому, що присвятила себе чоловікові та дітям. Та щойно діти поїхали на навчання, Олег пішов до своєї асистентки. Хоча квартиру залишив дружині і трохи грошей. Саме тоді Олеся подзвонила Насті й попросилася вНарешті вона зрозуміла, що справжнє досягнення — не схвалення чоловіка чи дітей, а власне щастя, яке вона знайшла у своїй новій свободі.
