Три роки тому я розлучилася з чоловіком — нас нічого не поєднувало, окрім нашого сина. Я не здивувал…

Минуло вже три роки відтоді, як я розлучилась зі своїм чоловіком Іваном. Нас нічого не поєднувало, крім нашого сина. Та я навіть не була здивована, коли вже через місяць після розлучення Іван знайшов собі нову, юну обраницю. Три місяці тому вони побралися.
Чесно кажучи, мені вже було байдуже до його особистого життя. Проте вчора я отримала від його нової дружини дивне повідомлення, яке збило мене з пантелику. Вона написала, мовляв, варто залишити Івана у спокої і не вимагати від нього грошей, бо тепер ми нічого не отримаємо.
Моєму синові пять років. Раніше я була у декретній відпустці, тож Іван оплачував усі наші витрати. Зараз я працюю неповний робочий день.
Після розлучення одразу домовилися: продаємо нашу трикімнатну квартиру в Києві, щоб купити дві менші одну для Івана, іншу для мене із сином.
Іван сплачує доволі пристойні аліменти. Проте мені хочеться сама покривати свої видатки, тому я постійно шукаю роботу на повний день, ходжу на співбесіди. Кожна копійка, яку щомісяця платить Іван, йде на сина: дитячий садочок, гуртки, забавки, їжу. Лише трохи беру на оплату комунальних послуг.
Ще мій син дуже хоче займатися дзюдо, але й це потребує додаткових коштів.
Цього літа Іван надіслав більше грошей, щоб я повезла сина в Карпати у відпустку. Тому ми поїхали в гори, і син був до нестями щасливий.
Радію, що Іван, незважаючи на наше розлучення, не забуває про сина. Коли виникали справи, залишала малого з ним. Іван водив його в торгові центри, гуляв з ним, водив у кіно. Але син жодного разу не був у домі батька.
Я завжди думала, що причина нова дружина Івана. Та мене це не бентежило доти, доки від неї не прийшло те несподіване повідомлення.
Недавно вона навіть зателефонувала. Сказала, що мені бракує совісті, раз Іван витрачає на нас більшість своєї зарплати. Я не стала мовчати і одразу все розповіла Івану. Він страшенно розсердився. Кажуть, він наказав їй не втручатися у його стосунки з сином, а тим паче не розпоряджатися його грошима.
Проте я досі непокоюся, що вона зуміє переконати Івана зменшити витрати на сина. Тоді мені доведеться відмовляти синові у багатьох речах.
Я й досі сподіваюся, що у Івана залишилося людяне серце, щирість і доброта, завдяки яким я колись його покохала.