Пригадую, якось давно зустріла свою добру знайому Оксану, й вона поділилася зі мною своїм життєвим шляхом. Її відвертість та невгасимий оптимізм надихнули мене довіритися їй без остороги. Життя Оксани було повне злетів і падінь. Вона мама чотирьох дітей: найстарший Іван, йому тоді було 22, далі двійнята Марічка та Ганнуся по 15, і найменша донечка Соломійка, їй усього пять років. Дивовижно, але всі її діти від різних батьків, адже Оксана мала три шлюби, кожен із них залишив у її житті особливий слід.
Перший шлюб розпався через невгамовну пристрасть чоловіка до горілки, яку він навіть не збирався долати. Другий чоловік виявився ледарем, який жив утриманням за її рахунок та на допомогу своїй матері. Їхній шлюб закінчився, коли Оксані виповнилося 33. У ті непрості часи вона працювала в кол-центрі великої компанії у Києві, і все навколо здавалося заплутаним хаосом.
Згодом перший чоловік узявся за розум, лікувався, й стосунки з Оксаною значно поліпшилися він почав допомагати синові та підтримував Оксану матеріально. Тим часом другий чоловік зник без сліду й не виявляв жодного інтересу до двійнят. Протягом життя Оксана спілкувалася з багатьма чоловіками, але жоден із них не став для неї доленосним. Особисте життя не клеїлося.
Так сталося, що Оксана познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком через мережу спершу просто листувалися на одному з популярних сайтів знайомств. На різдвяні свята вона запланувала поїздку до Одеси, що виявилася містом, де мешкав її новий друг. Вони зустрілися й між ними спалахнула пристрасть, чарівні літні закати на чорноморському узбережжі зігрівали їхні серця. Згодом Оксана переїхала до нього, а двійнята пішли у школу вже в цьому місті.
Та щастя тривало недовго чоловік вирішив, що переїзд та шлюб, зрештою, були для нього тягарем. Вони розійшлися, але Оксана залишилася в місті заради дітей і нової любові до самого міста. Старший син вирішив переїхати до батька, і вона поважала його вибір.
Щоб не піддатися самотності, Оксана зареєструвалася на ще одному сайті знайомств і спілкувалася з різними чоловіками не шукаючи нічого серйозного, вона просто насолоджувалася життям. Та якось вона зустріла Петра чоловіка на рік молодшого, ніж вона, місцевого одесита. Вони одразу знайшли спільну мову, а через десять місяців вже влаштували весілля. Петро не мав своїх дітей, і Оксана народила йому доньку веселу Соломійку. Тепер у них власний будинок, господарство, на подвірї кури та кролики. І дивно їхні мрії та плани дивовижно співпали, жодних суперечок, усе склалося саме собою.
Дивлячись на долю Оксани, я зрозуміла, як важливо не опускати рук навіть тоді, коли здається, що весь світ проти тебе. Найперше треба любити і поважати себе. Життя не про те, аби шукати чоловіка чи поспішати до шлюбу, а про цінування власних хвилин радості, і не давати смутку жити у душі довіку. Діти не перепона до щастя, адже знайдеться людина, яка полюбить тебе разом із усіма життєвими історіями. Полюби себе і пишайся своїм шляхом!
