Очікування
На останньому курсі інституту Яні зробив пропозицію Максим, з яким вони зустрічалися близько року. Мріяли про сімейне життя, як і більшість майбутніх молодят. Яні здавалося, що вона найщасливіша — виходить заміж за кохання. Вона добре пам’ятала слова бабусі:
— Онученько, заміж треба виходити тільки за коханням, повір мені, я прожила довге життя і знаю, про що говорю. І не вір у всі ці приказки: «звикнеш — закохаєшся». Не закохаєшся…
Яна любила Максима і була впевнена, що він теж її кохає. Тому без вагань погодилася.
— Ірцю, ти будеш у мене свідком на весіллі, — звернулася вона до найкращої подруги, з якою жила в одній кімнаті в гуртожитку.
— Звісно, а хто ж ще? — відповіла та.
Але вже на третій день Яну чекав жорстокий удар. Вона застукала свого нареченого Максима з Ірою в навчальній кімнаті — у дуже непристойній ситуації.
— Кращого місця не знайшли? — різко кинула вона й вибігла з кімнати в сльозах.
Потім Максим благав прощення, лепетучи:
— Ясю, ти не так зрозуміла, це зовсім не те, що ти подумала…
— Усе мені зрозуміло, Максе. Я більше не хочу мати з тобою нічого спільного, а тим паче виходити заміж. Ти — зрадник, і на цьому все. А моя колишня подруга нічим не краща. Ви — два сапоги пара. Одружуйтесь на здоров’я.
Після такої зради Яна остаточно розчарувалася в чоловіках. Вона проаналізувала все й вирішила: більше нікому не вірити. Відтепер вона буде морочити їм голови, так само, як і вони, — просто користуватиметься ними.
— Хоч це й цинічно, — думала вона, — але я більше не хочу бути обманутою.
Максим і Іра одружилися, вона одразу завагітніла. Яна після інституту залишилася в тому ж місті, влаштувалася на роботу, і виявилося, що колишній працює в тому ж офісі, тільки в іншому відділі. Вони іноді стикалися.
Першим заговорив Максим:
— Привіт, ось так збіг — в одному офісі. Ну як ти?
— Привіт, у мене все чудово, — весело відповіла Яна, вирішивши ні за що не показувати, що образилася. — А ти як?
— Та як? Я молодий тато, Іра дочку народила.
— Вітаю, — сказала Яна і, посилавшись на справи, пішла.
На корпоративі Максим, трохи випивши, не відходив від неї, і вона без труднощів повернула його. Але після його зізнань про те, як сумує без неї і як пам’ятає їхнє кохання, вона його відшила. А потім ще й розповіла його дружині про їхні зустрічі.
Вона розуміла, що це була помста, але навіть не шкодувала. Яна зустрічалася з хлопцями, але заміж не збиралася. Якщо хтось починав говорити про серйозність, вона просто припиняла спілкування.
В офіс прийшов новий колега Артем — начальник відділу. Майже відразу почав проявляти до Яни увагу.
— Ну, Ясю, тримайся, Артем серйозно до тебе запав, — сміялися колеги.
— Подивимося, — подумала вона.
Але потім він дійсно закохався: запрошував у кафе, і вона навіть пару разів погодилася. Але далі не пускала, тримала дистанцію.
— Ясю, — одного разу сказала їй колега Настя, — ти ж знаєш, що у нашого Артема дружина і четверо дітей?
— Ні… Невже четверо? — здивувалася Яна.
— Так, мені Оксана з кадрів розповіла. Вони тут усі знають, що він до тебе липне. Тобі це потрібно — потім розбиратися з багатодітною мамою? Все одно тебе зроблять крайньою.
— Дякую, Настю. Я й не збиралася його відбивати. Він мені навіть не подобається, просто морочу йому голову зі злості на чоловіків.
Коли Артем знову підійшов із запрошенням на вечерю, вона відповіла:
— Ні, Артеме, дякую. Мене гризе совість — твої діти не винні, що у них такий батько.
Він був шокований — думав, ніхто не знає про його сім’ю. Більше не підходив.
Так минуло кілька років. Яна так і не довіряла чоловікам. Їй здавалося, що кожен хоче її обдурити. Вона не вірила в кохання й думала, що вже ніколи не зможе полюбити.
— Колись мене зрадив коханий, і я вирішила: більше не буду жертвою. Краще сама буду мисливицею — так легше жити.
Так вона й жила. Їй уже тридцять два. Вона гарна, цікава й успішна, але не заміжем. А коли їй зустрічалися одружені чоловіки, вона морочила їм голову, тримаючи дистанцію. Вона бачила, наскільки вони бувають цинічні до своїх дружин. Швидко розчаровувалася.
Три роки вона працювала в іншій компанії, де познайомилася з Олегом. Привітний, симпатичний, трохи сумний, не нав’язливий, уважний. Вони часто обідали разом, і Яна бачила, що він не схожий на тих, кого зустрічала раніше. Іноді після роботи вони їхали разом на автобусі. Їй здавалося, що він близький, але водночас — недосяжний.
Одного разу після корпоративу він підвіз її додому, але на запрошення зайти на чашку чаю — відмовився. Вона відчувала, що подобається йому, бачила його погля
