«Це що, мій вам весільний подарунок?!» — здивовано вигукнула я, вперше за рік після весілля приїхавши до сина та невістки. Я не могла повірити своїм очам, побачивши, у якому стані перебуває мій подарунок. Ця історія почалася з того, що я хотіла зробити молодятам сюрприз, а в результаті отримала урок, який запам’ятаю надовго.
Весільний подарунок від душі
Коли мій син Тарас оголосив, що одружується, я була на сьомому небі від щастя. Його наречена, Оксана, мені відразу сподобалася: лагідна, господарська, з добрими очима. Я хотіла зробити їм особливий подарунок на весілля. Грошей у мене було небагато — все життя пропрацювала вчителькою, а пенсія, самі знаєте, невелика. Але я мріяла подарувати щось значуще, що стане у пригоді в їхньому спільному житті.
Після довгих роздумів я вирішила подарувати молодим пральну машинку. Це була не просто техніка, а найдорожча модель: з безліччю функцій, економна, з гарантією на п’ять років. Я копила на неї кілька років, відкладала з пенсії, щоб купити собі, але вирішила, що молодим вона потрібніша. На весіллі я вручила їм коробку з документами на машинку та ключі (техніку вже доставили до їхньої квартири). Тарас та Оксана були в захваті, обіймали мене, дякували. Я була щаслива, що змогла їх порадувати.
Візит через рік
Після весілля я рідко бачилася з сином та невісткою. Вони живуть у іншому місті, приблизно за три години їзди. У них своє життя, робота, а я не хотіла бути нав’язливою. Ми дзвонили один одному, іноді вони приїжджали до мене на свята, але в їхній квартирі я не була з самого весілля. І ось, через рік, я вирішила навідати їх. Тарас сказав, що вони будуть раді, і я поїхала в гарному настрої, везучи домашні пиріжки та варення.
Коли я увійшла до їхньої квартири, все виглядало охайно: чисто, затишно, квіти на підвіконні. Але потім я зайшла у ванну й остовпіла. Моя пральна машинка, мій подарунок, стояла в кутку, вкрита пилом, з подряпинами на корпусі. А поруч була інша — нова, блискуча, явно щойно придбана. Я запитала Оксану: «А що з тією машинкою, яку я вам подарувала?» Вона занервувала, а потім відповіла: «Ой, вона якось незручна була, та й шуміла сильно. Ми вирішили купити іншу, а цю… ну, поки поставили тут».
Моя реакція і розмова
Я була в шоці. «Це що, мій вам весільний подарунок?!» — вирвалося у мене. Я не могла повірити, що вони так недбало поставилися до речі, на яку я копила роками. Тарас спробував згладити ситуацію: «Мамо, не переживай, ми просто хотіли щось новіше. А твою машинку ми ще іноді використовуємо». Але я бачила, що вона стоїть без діла, наче непотріб.
Я намагалася говорити спокійно, але всередині у мене кипіло. Пояснила, що ця машинка була не просто покупкою, а моїм подарунком від серця, що я відмовляла собі в багатьому, щоб її придбати. Оксана почала виправдовуватися, мовляв, вони не хотіли мене образити, просто їм зручніше нова модель. Тарас додав, що вони планують відвезти мою машинку на дачу. На дачу! Ніби якусь стару річ!
Що я зрозуміла
Додому я поверталася з важким серцем. З одного боку, я розуміла, що це їхнє життя, і вони можуть робити з подарунком, що хочуть. З іншого — мені було боляче, що мій жест не оцінили. Я не чекала від них вічної подяки, але хоча би поваги до речі, яка для мене мала таке значення.
Зараз я намагаюся не піднімати цю тему, щоб не псувати стосунки. Тарас із Оксаною, як і раніше, дзвонять, приїжджають у гості, усе, як було. Але я зробила для себе висновок: більше таких дорогих подарунків робити не буду. Краще витрачу гроші на себе — наприклад, на поїздку до моря, про яку давно мрію.
Якщо у вас були подібні історії, напишіть, як ви справлялися з образами? Чи варто поговорити із сином та невісткою ще раз, чи краще просто відпустити? Поділіться, мені потрібна порада.
