«Це не мій син», холодно промовив мільйонер, його голос лунав у мармуровому холі. «Забирай свої речі та йди. Обоє.» Він махнув рукою до дверей. Дружина міцніше притиснула до себе немовля, а очі їй заповнили сльози. Якби він тільки знав
За вікном буря не вгавала, та й у домі було неспокійніше. Олена стояла нерухомо, пальці її побіліли від того, як міцно вона тримала маленького Ярослава. Чоловік її, Григорій Ковальчук, мільйонер і голова родини Ковальчуків, дивився на неї з гнівом, якого вона не бачила за десять років шлюбу.
Григорію, будь ласка прошепотіла вона, голос їй тремтів. Ти не розумієш, що кажеш.
Я розумію дуже добре, різко відповів він. Ця дитина не моя. Я зробив тест ДНК минулого тижня. Результати однозначні.
Обвинувачення вдарило її сильніше, ніж ляпас. Коліна Олени мало не підкосились.
Ти зробив тест навіть не сказавши мені?
Мав право. Він не схожий на мене. Не поводиться як я. І я більше не міг ігнорувати чутки.
Чутки?! Григорію, це ж немовля! І воно твоє! Клянусь усім, що маю!
Але Григорій уже все вирішив.
Твої речі відправлять до батька. Більше не повертайся сюди. Ніколи.
Олена ще стояла хвилину, сподіваючись, що це лише один з його імпульсивних нападів, що минуться до ранку. Але холод у його голосі не лишав місця для сумнівів. Вона повернулась і вийшла, звук її підборів відбивався від мармуру, доколи грім гримів над маєтком.
Олена зросла в із скромній родині, але увійшла у світ багатіїв, вийшовши заміж за Григорія. Вона була витонченою, розсудливою та розумною усім тим, що хвалили журнали й чого заздрило вище товариство. Але тепер ніщо не мало значення.
Поки старенька «Таврія» везе Олену та Ярослава назад до хати її батька в селі Вербове, думки її кружляли. Вона була вірною. Любила Григорія, стояла поруч, коли біржа впала, коли преса знищила його, навіть коли його мати відкинула її. А тепер її вигнали, наче чужу.
Батько її, Мирон Гончаренко, відчинив двері, очі його розширились від подиву.
Оленко? Що трапилось?
Вона впала йому в обійми. Він сказав, що Ярик не його Вигнав нас.
Щелепа Мирона стиснулась. Заходь, доню.
У наступні дні Олена звикала до нового життя. Будинок був маленьким, її колишня кімната майже не змінилась. Ярик, нічого не розуміючи, бавився і лепетів, даруючи їй хвилини спокою серед болю.
Але щось її гризло: той тест ДНК. Як він міг помилитись?
У пошуках відповідей вона пішла до лабораторії, де Григорій робив аналіз. У неї теж були знайомі і кілька боргів, які варто було повернути. Те, що вона дізналась, заморозило їй кров.
Тест був підроблений.
Тим часом Григорій сидів сам у своєму київському маєтку, мучився від тиші. Він запевняв себе, що зробив як треба не міг виховувати дитину іншого. Але докори сумління гризли його. Він уникав кімнати Ярика, але одного дня цікавість взяла гору. Побачивши порожню ліжечко, плюшевого жирафа й черевички на полиці, щось у ньому розірвалось.
Навіть його мати, пані Марія, не допомагала.
Я ж тебе попереджала, Григорію, казала вона, ковтаючи дорогий чай. Гончаренкова тобі ніколи не підходила.
Але навіть вона здивувалась, коли він не відповів.
Минув день. Потім тиждень.
А потім прийшов лист.
Без відправника. Лише аркуш і фотографія.
Руки Григорія тремтіли, коли він читав.
«Григорію,
Ти помилився. Дуже сильно.
Ти хотів доказів ось вони. Я знайшла оригінальні результати. Тест підлаштували, щоб вийшло так, як комусь треба. А фото, яке я додаю знайшла його в кабінеті твоєї матері Ти ж розумієш, що це значить.
Олена.»
Григорій гепнувся на крісло, лист випав з його пальців. Фотографія впала обличчям догори на блискучу підлогу: пані Марія, яка безсоромно зривала кілька волосин із подушки немовляти, з її холодною, тріумфальною посмішкою. Усе всередині нього вибухнуло. Ось воно доказ. Його мати вкрала зразки, зруйнувавши все.
Він підскочив, трясучись від скаженого гніву. Як вона посміла? Яке ж то чудовисько
Григорій раптом усвідомив правду на фото його батько з такими ж блакитними очима, як у Ярика, доводячи, як тітка Марія підробила тест ДНК у своїй божевільній спробі зруйнувати їхній шлюб. Папір зім’явся у його тремтячих пальцях. А тепер, стоячи сам у холодному холі, не мав значення, скільки *гривень* було в нього на рахунку важливі були лише важкі сльози на листі та розпачливе бажання бігти назад до Олени та їхньої дитини, якої він так налякався.
