Ці двері не для тебе: історія про кохання, зраду та спадщину
Олена якраз збиралася лягати спати, коли почула несподівані стуки у двері. Неохоче накинула халат, підійшла та відчинила. На порозі стояв він колишній чоловік, Богдан.
Ти? скрикнула вона, прищулившись. Що тобі треба?
Треба поговорити. Можна зайти? він посміхнувся ненатурально. Зрештою, я тут не чужий.
Олена неохоче відступила. Богдан увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянувся.
Нічого не змінилося, пробурчав він. Ані ремонту, ані затишку. Наче час зупинився.
Мені так подобається. Прийшов зробити огляд? Чи може хочеш спонсорувати шпалери та штукатурку?
Вже давно вона не боялася бути з ним прямою. Колись так, терпіла, мовчала, ковтала образливі слова. А тепер? Навіщо? Вони давно чужі, якщо не вороги. Їхня донька, Соломія, вже виросла жила своїм життям і майже не спілкувалася з батьками.
Пахне смачно, раптом змінив тему Богдан. Готуєш? Запрошуєш?
Олена усміхнулася про себе. Вона знала, що кілька місяців тому він розійшовся з новою дружиною тією самою Марічкою, заради якої покинув родину півтора року тому.
…Той вечір назавжди закарбувався в її памяті. Богдан прийшов з роботи й почав мовчки збирати речі.
Все, я йду. У мене давній роман. Ти знала, але вдавала, що не помічаєш. Мені набридло.
Тоді Олена завмерла, не вірячи. Але знала. Марічка, двадцятирічна практикантка з його офісу, за кілька тижнів повернула йому голову. Її найкраща подруга, яка працювала у тій самій фірмі, розповіла все. Але Олена, проковтнувши гордість, вирішила не руйнувати сімю через миттєву примху. Думала йому перехотілося. Не перехотілося.
Богдан пішов, зняв квартиру й подів за розлучення. Як «чесна людина», відмовився від своєї частки у спільній оселі.
Живи тут із Соломією. Мені нічого не треба.
Олена плакала цілими ночами. Намагалася його повернути. Але він залишався холодним і самовдоволеним.
Нарешті я закоханий, відповідав він. Це справжнє. У нас було порожньо.
У той складний час її підтримувала лише свекруха, Ганна Степанівна. Вона вже хворіла, і Олена допомагала їй, як могла: з лікарями, по господарству, у походах до аптеки. Богдан зявлявся рідко у нього була «нова сімя».
Ганна Степанівна одверто взяла сторону Олени. Розчарувалася в синові, не хотіла його бачити. Потім померла. Олена була поруч до останнього подиху, організувала похорон. Богдан зявився лише на панахиду.
Через два тижні після похорону вона дізналася про заповіт. Мати залишила квартиру… не йому, а Олені.
Ти втерлася їй у довіру! Годувала, грала святу! Лицемірка! тоді кричав Богдан.
Олена мовчала. Вибір був свекрухин. Вона відвела погляд у вікно, де відбивався блідий місячний світ, і зрозуміла, що нарешті може вільно дихати.
