Колись у давні часи на землях України жила жінка, яка дожила до 117 років. Вчені довгий час шукали відповідь на те, чому так сталося, і дійшли висновку, що її довголіття показує, як старіння й хвороби інколи можуть існувати окремо одна від одної.
Олена Шевченко була найстарішою людиною світу, коли пішла з життя минулого року в маленькому селі під Києвом. Проте дослідження її геному виявили, що її біологічний вік міг бути набагато молодшим.
Лікарі й звичайні люди завжди цікавилися супердовгожителями тими, хто досягає віку понад 110 років, і тим, що їхнє довголіття може розповісти про секрети здорового старіння.
Ще перед смертю у серпні 2024 року Олена погодилася допомогти українським вченим у дослідженні. Коли їй виповнилося 116, вони взяли зразки її крові, слини, сечі й калу, щоб проаналізувати генетику та мікробіом, порівнявши результати з іншими людьми схожого віку.
Попри свій похилий вік, вона мала низький рівень запалення, «омолоджений» стан кишківника та молодий епігеном зміни у тому, як гени проявляються, не змінюючи самої ДНК.
Дослідники назвали Олену «винятковою особистістю», адже у її генетичному коді виявили незвичайні варіації, які, здавалося, захищали її від поширених хвороб: серцевих захворювань, діабету та нейродегенеративних розладів, повязаних із Альцгеймером та Паркінсоном.
Результати дослідження, опубліковані у науковому журналі, дають «нове розуміння біології старіння, вказуючи на біомаркери здорового довголіття та можливі шляхи його подовження».
Хоча генетика, ймовірно, відіграла ключову роль у довгому житті Олени, вчені також намагалися зрозуміти, які звички могли їй допомогти.
Вона щодня їла по три склянки домашнього йогурту, що, можливо, підтримувало її кишківник і вагу. Дотримувалася традиційної української дієти, добре спала, залишалася активною та мала міцний дух.
Олена також була товариською, любила читати, грати на бандурі й доглядати за своїм садом інакше кажучи, вела насичене життя.
«Усе це показує, що старіння й хвороби можуть бути розєднаними за певних умов, сказали дослідники, заперечуючи звичну думку про те, що вони нерозривно повязані».
