Ще перед тим, як вийти заміж, я часто чула від подруг із Полтави, що чоловіки після весілля одразу вважають дружину своєю власністю й показують справжнє обличчя.
Але, як всяка наївна дівчина, я вірила: мій Ігор таким не стане. Ще до шлюбу він дуже турбувався про мене, не підвищував голосу, боявся засмутити, хотів, щоб я завжди була поряд. Та виявилося, що й зі мною сталося те саме, що й з усіма жінками. Правда, коли хлопець уже завоював твоє серце, все міняється.
Минуло кілька місяців після весілля, і мій чоловік почав казати дивні речі про мою маму навіщо вона дзвонить так часто, чому навідується щотижня? Я злякалася за свій шлюб і погодилася: просила маму не дзвонити, таємно писала їй повідомлення з ринку, коли він не був поруч. Але це був лише початок. Я завагітніла втратила роботу в місцевому магазині: вагітність була важкою, лікар велів лежати, а трудову угоду не поновили. І тоді чоловік почав мене присоромлювати жартами й дошкуляти:
«Вдома сидиш цілий день і нічого по хаті не робиш!» Я мовчала: вагітна, роботи немає, а раптом він піде від нас?
Коли нашій донечці Марічці виповнилось півтора року, чоловік почав вимагати, щоб я поводилась із ним, як зі святим. Повертався додому я мала зустрічати в коридорі, подавати капці, класти борщ та вареники на стіл відразу, гарячі й ароматні.
Дитиною він не переймався мовляв, то лише жіноча справа. Від усього цього я наче блукала між хмарами, сил ні на що не лишалося. Збираю речі і з дитиною повертаюся до мами у Хмельницький. Два місяці не чулася з чоловіком. Усе змінилося: знайшла нову роботу, знову стала дивитися у дзеркало з усмішкою. Якось він прийшов: худий, у старій куртці, зівялий став на коліна, благає пробачення.
Я відповіла: “Добре, якщо хочеш повернення підеш на курси з готування українських страв. Будеш варити і борщ, і крученики, і боротися з плямами на підлозі разом зі мною”. Він погодився, та побачимо, як буде далі…
