**Щоденник**
О четвертій годині ночі за будинками почав гавкати пес. До пятої гавкіт став ще голоснішим. Люди прокидалися на роботу, роздратовані шумом. За півгодини вже виходили з двору, поспішаючи по своїх справах.
Першими пішли чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вирішили зясувати, що спричинило такий галас. Пройшли кілька кроків у бік гаражів і побачили собаку. Він невпинно гавкав, мордою повернутий до будинків. А позаду нього на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося туди зрозуміли, що пес намагається кликати на допомогу.
Чим ближче вони підходили, тим лютіше ставав гавкіт. То був східноєвропейський вівчар пес серйозний, до нього не підступишся. Жінка запропонувала викликати швидку.
Медики приїхали швидко. Вони щойно вийшли з машини, як жінка попередила про пса. Але коли вони наблизилися до пораненого, він раптом замовк. Підійшов до господаря і сів поруч, тихий.
Рятувальники обережно присіли, стежачи за собакою. Поранений, чоловік років 35, мав важку кровотечу з живота. Швидко надали першу допомогу. Пес лише спостерігав.
Тим часом на безпечній відстані вже зібрався невеликий натовп. Ніхто не наважувався підійти ближче.
Один із медиків приніс ноші. Пораненого обережно підняли, але пса взяти не могли. Він дивився на них, але правила були чіткі. Швидка рушила повільно, а пес біг слідом, то відстаючи, то наздоганяючи машину.
У лікарні швидку зупинили біля воріт. Охоронець підняв шлагбаум, але пес зупинився перед ним.
Це собака пораненого, пояснив водій.
І що мені з ним робити? буркнув охоронець, потім голосніше: Сиди! Місце!
Вівчар вагався, але послухався. Сів біля воріт і дивився, як швидка зникає. Годину чекав, потім ліг біля стіни, не заважаючи.
Спочатку охоронці стежили за ним, але, переконавшись, що не лізтиме, лише час від часу поглядали.
Що з ним робитимемо? запитав один.
Нічого. Хоче сидіти нехай сидить.
А якщо господар довго не вийде?
Він розумний. Сам піде.
Шкода його Може, годувати?
Якщо годуватимеш, потім не відчепишся.
Пес лише пильно спостерігав.
За сорок хвилин один із охоронців повернувся з новиною.
Чоловіка вже прооперували. В реанімації, але стан стабільний. Приніс йому трохи їжі.
Поставив біля дерева миску з ковбасою і водою. Пес дивився, але не рухався.
Ну ж бо, їж. Можеш пити. Охоронець намагався згадати команди.
Той підвівся, але все ще вагався. Поглянув на чоловіка, на їжу, на ворота. Знову сів.
Як знаєш.
Повільно пес підійшов до миски і почав пити.
За тиждень господар вже лежав у палаті, одужуючи. Сумував за другом, але не знав, де той.
Вони були разом з того дня, як він демобілізувався через поранення. Разом служили, разом повернулися до цивільного життя. Сподівався, що розумний пес знайде вихід.
А тим часом вівчар перебрався під дерево, все ще стережучи ворота. Один із охоронців став його годувати і в нього зявилася думка.
Після зміни він зайшов до палати.
Доброго дня. Ви Степаненко, Ярослав?
Так. Що трапилося?
Я з охорони лікарні. Ваша собака досі чекає надворі. Годуємо, але він не йде.
Ярослав усміхнувся, заплющивши очі.
Мій. Лорд. Разом служили. Він дуже розумний.
Ми вже помітили, засміявся охоронець, полегшено. Хочете щось передати?
Ярослав узяв серветку, потрив нею обличчя й руки.
Візьміть цей пакет. Віднесіть Лорду. Він зрозуміє.
Охоронець дав пакет псу. Той довго нюхав серветку, перш ніж віднести її під дерево і ліг на неї.
Дні минали. Лорд чекав. А коли Ярослав нарешті вийшов із лікарні, радість їхня була безмежна. Вони пройшли через багато разом і знали чекати варто.
І він чекав
