Батьки мого чоловіка заможні, але відмовилися допомогти з першим внеском на квартиру: такі дідусі дитині не потрібні.
Моїй свікруха і свікор люди небідні. Живуть у великому будинку в центрі Києва, мають кілька авто і регулярно їздять на відпочинок за кордон. Я ж виросла в звичайній родині у невеличкому містечку біля Житомира. Коли ми з Олегом познайомилися й вирішили одружитися, наша різна соціальна ситуація не мала значення. Були молоді, закохані й планували будувати життя власними силами. Звісно, не відмовилися б і від допомоги рідних, якби вони запропонували, розповідає Марія.
З Олегом ми давно мріяли про власну квартиру. Втомилися мандрувати з однієї орендованої однушки в іншу, де постійно щось нерве: то шпалери відліплюються, то кран підтікає, а господарі лише чекають, коли виселимося. Свікруха і свікор знали про наші труднощі, але поводилися так, ніби їх немає. Вони явно мали гроші допомогли б, якби хотіли. Але бажання, мабуть, не вистачило.
Мої батьки живуть далеко, на Житомирщині. Їхні доходи скромні, і я ніколи не мала надії на їхню підтримку. З родиною чоловіка ми в одному місті, але після весілля вирішили не жити разом хотіли бути незалежними. Орендували квартиру, працювали до сьомого поту, відмовляючись від відпочинку, аби тільки назбирати на власне житло. Свікруха й свікор про це знали, але воліли триматися осторонь.
Якось ми завітали до них у гості. Свікруха, як завжди, почала допитуватися, коли вже стане бабусею. Я вирішила натякнути:
Про дитину подумаємо, коли буде своя квартира. Поки що навіть на перший внесок грошей немає.
Вона лише знизала плечима, не кажучи ні слова. Її погляд був порожнім, наче мої слова розчинилися в повітрі.
Через кілька місяців я дізналася, що чекаю дитину. Ця новина перевернула наше життя з ніг на голову. Ми повідомили Олеговим батькам, що станемо батьками. Вони були в ейфорії від щастя, вітали нас, планували, як доглядатимуть онука. Я вирішила бути чесною і запитала, чи не могли б вони допомогти хоч з першим внеском. Адже дитина повинна рости у своїй оселі.
Але свікруха раптом змінилася в обличчі. Холодно відповіла, що в них немає вільних грошей і нічого вони не можуть. Це була брехня! Лише день тому свікор хвалився Олегові, що збирається придбати новий позашляховик. Виходить, на автомобіль гроші є, а на житло сина й майбутніх онуків ні.
Я намагалася стриматися, але всередині кипіли гнів і біль. Мрія про власну квартиру, де ми виховували б дитину, розсипалася перед очима. Я змирилася з думкою, що доведеться й далі тіснитися в орендованій однушці.
