Ось вся правда про твою наречену! сухо сказав батько, простягаючи синові флешку.
Ярослав нетерпляче поглядав на годинник. Він замовив столик у «Білому лебеді» найпрестижнішому ресторані Львова. Соломія запізнювалася вже на десять хвилин, а це завжди псувало йому настрій.
Пунктуальність одна з головних рис, яку він цінував у людях.
Молодий чоловік зітхнув, знову перегортаючи меню, хоча добре знав, що замовить.
Втома й нещодавня розмова з батьком заплутували думки. Коли він уже збирався подзвонити Соломії, двері ресторану розчинилися.
Коханий! Пробач за запізнення! дівчина підлетіла до столика, ніби легкий вітерець у блакитній сукні, яка підкреслювала її струнку фігуру.
Вона похилилася й легко поцілувала Ярослава. Від неї пахло весняними квітами й чимось таким рідним, що його досада миттєво розвіялася.
Ти ж знаєш, як я не люблю чекати, намагався він зберегти суворість, але губи самі розтягнулися в усмішці. Сердитися на неї було неможливо.
Зате я, Соломія грайливо блиснула очима, обожнюю, коли такий гарний чоловік мене чекає. Уяви, на світлофорі застрягла! Потім якась бабуся повільно переходила дорогу я ледь не збожеволіла!
Ярослав усміхнувся:
Знаю тебе мабуть, півгодини макіяж наводила.
Ой, що ти! вона вдала образи. Усього двадцять хвилин!
Молодий чоловік не міг відірвати від неї очей. Каштанове волосся мякими хвилями спадало на плечі, блакитні очі сяяли, а ямочки на щоках робили її посмішку немов би ще чарівнішою.
Щоразу, дивлячись на кохану, він не міг повірити своєму щастю. Два роки тому вони зустрілися, півтора були разом, рік як заручені. І ось тепер…
За нашу зустріч? Ярослав підняв келих з шампанським.
За нас, усміхнулася Соломія. У її очах промайнуло щось таке, від чого його серце стиснулося.
Вони зробили замовлення й непримушено балакали про минулий день. Дівчина, як завжди, жваво розповідала про роботу в клініці, про смішний випадок з маленьким пацієнтом, про те, як головлікар знову похвалив її, назвавши «золотою медсестрою».
А в тебе що нового? Проєкт із батьком рухається? запитала вона, скуштовуючи шматочок лосося.
Нормально, знизав плечима Ярослав. Усе йде за планом, але терміни, як завжди, горять.
Соломія кивнула й раптом, ніби між іншим, спитала:
До речі, про терміни… Коли ми нарешті призначимо точну дату весілля?
Молодий чоловік завмер. Ось воно. Знову.
Соломіє, ми ж домовлялися. Як тільки закінчимо проєкт із батьком…
Так-так, памятаю, нетерпляче махнула вона рукою. Але це вже півроку триває! Ярославе, я не хочу більше чекати. Ми з тобою вже рік як заручені. Чого ти тягнеш?
Я не тягну. Просто зараз не найкращий момент.
А коли він настане, цей «найкращий момент»? Коли мені буде пятдесят? Я хочу бути твоєю дружиною, розумієш? Не подругою, не нареченою дружиною!
Соломіє, у мене зараз стільки роботи, що голови не підняти…
Та годі тобі! Ніби тобі для весілля потрібно робити щось більше, ніж просто приїхати в призначений час у призначене місце!
Справа не в цьому, Ярослав почав злитися. Я хочу, щоб усе було ідеально.
Я теж! скрикнула дівчина. І знаєш, що буде ідеально? Весілля на острові! Ми ж говорили про це. Я вже навіть каталоги дивилася. Мальдіви, Балі, Сейшели обирай будь-які! Там усе організують, нам лише треба приїхати.
Знову це весілля на острові! Тобі так потрібен шик і блиск? Чи просто хочеш, щоби всі знайомі померли від заздрості?
Соломія різко відсунула тарілку:
Ось як? Ти вважаєш, що я з тобою через гроші? Що мені потрібна лише розкішна весільна церемонія?
А хіба ні? слова вилетіли раніше, ніж він встиг їх спинити. Усі ці розмови про весілля, подорожі, про те, що ти хочеш побачити… Але я ніколи не чую, що ти просто хочеш бути зі мною!
Ти нестерпний! очі дівчини наповнилися сльозами. Я просто хочу бути твоєю дружиною! А ти вигадуєш якісь дурні відмазки! Не хочеш одружуватися так і скажи!
Я не вигадую! Ярослав підвищив голос так, що кілька гостей обернулися. Чому ти постійно тиснеш на мене?
Тому що я люблю тебе, дурнику! Але ти цього не розумієш! А може, тобі це й не потрібно!
Молодий чоловік різко підвівся й кинув на стіл кілька купюр:
Знаєш що? Я не буду це обговорювати зараз. Не буду соромитися перед людьми! Дзвони, коли заспокоїшся.
Він швидкою ходою пішов до виходу, ігноруючи збентежений погляд офіціанта й приглушені ридання Соломії за спиною.
***
Ярослав мчав вечірнім містом, значно переви
