Вечірнє сонце плавило стіни старої хрущовки на Троєщині, а Вероніка застигла на порозі, міцно стискаючи в долоні руку Маркіяна. В її глибоких сірих очах, наповнених щось нереальним страхом, плавали тіні, а ноги клубком тряслися на холодних кахлях.
Мамо, дивись, це моя подруга, Вероніка, прошепотів Маркіян, повернувшись із чергового відрядження до Львова.
Він зник на цілих два тижні й повернувся не лише з дорожньою пилюкою, але й із таємничою супутницею. Маркіян із батьками мешкав у двокімнатній квартирі, тому ночами Вероніка тихо лягала у вузьке ліжко хлопця, а сам він викроював для себе місце на розкладному диванчику серед ароматів кави та вареників у кухні.
Звідки ти її взяв?, непевно та різко спитала мати, дивлячись на яскраву блузу дівчини й маленьке срібне кільце в носі.
Мамо, це мені пощастило. Ми зустрілися в гуртожитку університету. Вона росла у дитячому будинку.
На ранок, коли світанок забарвив тролейбуси в медяні кольори, Маркеніна сестра Ярослава непомітно навідалася до мами.
А де твої молодята?
Пішли в ЦНАП реєстрацій подавати.
Ой, Маркіян наш ще зелений зовсім! І що йому ця сирота здалася? Сховай усе цінне, бо хто його знає, що їй там у голову наставили.
Ти що таке городиш? вигукнула мама з несподіваною гнівною мелодією в голосі.
А я теж виросла у дитбудинку! Думаєш, я інша? підтримав її батько хлопця, підіймаючи на Високий Замок погляд.
Побачиш, побачиш, гени ще покажуться, холодно пирхнула Ярослава.
Не смій так казати про Вероніку! вже по-ніжному, вже по-родинному озвався батько.
Маркіянові тато і мама вже давно вирішили нехай син будує своє життя як хоче.
Та молоді залишилися жити з батьками, а потім планували знайти окрему хату. Правда, Вероніка хазяйкою була невмілою: вічно губила ключі й лякала павуків. Свекруха ледь не просилася здати назад, проте свекор завжди підтримував дівчину.
Згодом Маркіян повідомив, що Вероніка хоче вступити на філологію до Києво-Могилянки. Виходило, він буде годувальником. Свекруха бідкалася, хоча й мовчала зараз без диплому й гривні не заробиш.
Пізніше, коли молоді зняли малесеньку квартиру на Відрадному за 7000, Вероніка підпрацьовувала вчителькою читання в школі.
Свекрусі жаль стало сина покликала ще вернутися до них пожити. Але свекор, твердо і лагідно, знову поважав рішення молодих.
Якось сестра свекрухи притупала в гості з двома сковорідками.
Дивись, які! Одну тобі продам. Хай молоді мають усе ж зараз нікому не легко, а цим двом особливо.
Знаєш, мої дітки самі справляються. Вероніка і вчиться, і в хаті лад наводить, борщ варить…
Свекруха подарувала сковорідку своїй невістці та одразу вчила: Міси лише дерев’яною ложкою!
Минув тиждень. Свекруха навідалася в гості й застала Вероніку на кухні в сльозах.
Весь биток згорів, розпачливо шепотіла дівчина. Я терла сковорідку дротяною щіткою… А це ж був твій подарунок…
Ну-ну, досить! кинулась її втішати свекруха.
Маркіян застав обох на підлозі, серед бризок сонячного світла. Хотів щось мовити, та лише махнув рукою: ці дві впораються самі.
Минуло вже вісімнадцять років. Вероніка стала заступницею директора ліцею. За цей час вона зрослася із свекрухою, мов рідна донька, хоча сестра свекрухи весь час лишалася із заздрістю в очах.
Чи має значення, у яких стінах виросла людина, якщо в її душі цвітуть щирість і добро?
