Та що ти на мене кричиш?! обурено здійнявся чоловік. Я ж лікую й годую твою дружину, а ти мені ще й нерви псуєш?! Це вже занадто! Вони з вороном пререкалися хвилин тридцять: поки птаха не охрипла, а чоловік не втомився повністю
Чоловік повертався додому після ранкової зміни на моторобудівному заводі. Попереду були вихідні й сама ця думка вже гріла душу. Та не лише у двох днях відпочинку була справа. У суботу ввечері на нього чекала довгоочікувана зустріч із жінкою, з якою він познайомився через інтернет.
Вони переписувалися місяць: ділилися історіями з роботи, обговорювали захоплення, мріяли й просто теревенили про дрібниці. Як це і буває незнайомі стають своїми. І ось нарешті домовились про побачення. Залишалося лише подзвонити до затишного ресторанчику у центрі Києва, забронювати столик і дібрати відповідний одяг.
Поринувши у приємні думки, він вже дійшов майже до свого будинку типової хрущовки на Борщагівці, де мешкав у малесенькій квартирі на четвертому поверсі. До під’їзду лишалося метрів пятдесят. Ще крок і життя могло б скрутитися зовсім інакше, та
Ох вже ці «але».
Саме під самими дверима, з каштана, на який він раніше ніколи не звертав уваги, раптом зірвалася ворона прямо йому під ноги. Птах шалено бився, заклекотав так розпачливо, ніби трапилося нещастя. А на гіллі вище ціла зграя тривожно крутила каруселі.
Ото ще мені, пробурмотів Сергій. Тільки цього не вистачало.
Ворона намагалася підвестися, але одразу падала. Він помітив, що її права лапка була явно зламана.
Ну й що з тобою тепер робити? сам до себе спитав чоловік уголос.
Обійти стороною не зміг. Зняв куртку, дбайливо накинув її на птаха, підібрав і попрямував до підїзду під пронизливий голосний гавкіт цілої воронячої спільноти.
Вдома акуратно виклав ворону і спробував оглянути перелом. За це отримав болючий дзьоб у палець.
Ох, лихо йому! скривився він і, стискаючи зуби від болю, загорнув дзьоб тряпкою.
Дзвінки до ветеринарних клінік нічого не дали: «Птахами не займаємось». Друзі теж розвели руками. Тоді прийшла думка: раз він чудовий слюсар якось викрутиться й тут.
Спершу влаштував хвору у низькій коробці, на дно постелив старі рушники. Коробку поставив на кухонне підвіконня. І ім’я зразу придумав Олеся.
Кілька годин ліпив шину: ножем вирізав канал у двох тонких рейках, склеїв і примотав все ізолентою. Потім відпустив дзьоб від ганчірки.
Олеся жваво спробувала вкусити його знову.
Тихо, лагідно заспокоював Сергій. Я лише допомогти хочу. А тебе ж ще годувати й поїти треба
Гугл підказав: треба завітати до рибальського магазину та аптеки. В першому купив банку червяків, у другому пінцет і шприц. Повернувшись, почав годувати птаха.
Доводилося силоміць розкривати дзьоб і обережно запихати здобич. Воду вливав шприцом. Ворона плювалася, каркала, намагалась вкусити. Сергій сопів, але здаватись не думав.
І зрештою, обидва знемогли. Олеся, наївшись і знеможена, заснула. Чоловік теж забився в ліжко.
Вранці все почалося спочатку: годування, обурене каркання, впертість. Та раптом на підвіконнику зовні зявився великий чорний ворон самець і почав пильно стежити за подіями.
Сам не тямлячи навіщо, Сергій відчинив вікно.
Ну що, ти її чоловік? Заходь, поглянь сам. Я справді хочу допомогти.
Ворон з цікавістю нахиляв голову, пильно роздивлявся Олесю. Нарешті ступив обережно в кімнату.
Олеся тихо заклекотіла. Ворон розкрив крила, повернувсь до чоловіка і голосно закаркав.
Та що ти репетуєш на мене?! обурився Сергій. Я ж лікую й годую твою дружину, а ти на мене наїжджаєш?! Що ж це таке?!
Так вони й сперечалися цілу півгодини: людина й птах, кожен на своїй мові, поки ворон не охрип, а Сергій не видихався.
Тоді без слів Сергій підсунув ворону дві баночки з червями й хробаками. Без зайвих пояснень.
Птах обнюхав ласощі, оцінив їх і взявся до їжі.
О, ось так, посміхнувся Сергій. Гостюй, ніби вдома. Для тебе ж усе це старався.
Нагодувавшись, ворон підійшов до Олесі і обережно став перебирати їй піря.
От це так… Сергій аж знітився. Ну ладно, не хвилюйся я Олесю поправлю. Тільки поговори з нею, щоб не кусалась, і нормально їла.
Вночі ворон полетів, а на ранок повернувся. Постукав дзьобом по шибці і зайшов перевірити Олесю, разом поснідавши.
Доброго ранку, друже, усміхнувся Сергій. Схоже, порозумілися
Поки він годував Олесю, ворон уважно спостерігав і не втручався.
І тут Сергія мовби ударом током воздригнуло.
Йой! вхопився за голову. Та ж вона чекає! Я ж не подзвонив, не забронював ресторан
Судорожно набрав номер:
Пробачте, будь ласка почав зниклим голосом і чесно переказав все про ворону і про те, чому не зробив броні.
Тобто для вас якась там ворона важливіша за зустріч зі мною?! образилася жінка на тому кінці.
Та ні Та все не так! Просто так вийшло
То й живіть зі своєю вороною! рішуче урізала вона й кинула слухавку.
От і кінець, тяжко зітхнув Сергій, звертаючись до ворона. Побачення скасовано.
В цей момент великий ворон раптом злетів на стіл перед самим Сергієм, розправив крила, випнув груди і пройшовся гордо туди-сюди ніби демонструючи стійкість.
Сергій ненароком усміхнувся:
Не знаю, чи збагнув ти щось із моїх слів, та твою підтримку я відчув. Здається, натякаєш: не розкисай? Тримайся міцно?
У цей момент у двері подзвонили. На порозі стояла сусідка з пятого поверху приємна жінка на ймення Лада, яка завжди усміхалася Сергієві у ліфті.
Вибачте, несміливо почала Лада. Біля ваших вікон останні дні ціла зграя ворон. У вас усе гаразд? Вам нічого не погрожує?
Та тут і не поясниш засоромився Сергій. Заходьте покажу.
Вона зайшла й, побачивши це видовище на кухні, розгубилася.
Ого Ви рятуєте ворону?
Олесю, поправив чоловік.
А ворона нехай буде Влад, розсміялася жінка.
Її сміх був чистим, як звук срібної ложки об філіжанку, і Сергій зловив себе на думці, що давно таких звуків не чув. Він дивився на неї і розумів грець із тим скасованим побаченням!
Влад знову гордо випнувся на столі, і Лада ще раз дзвінко розсміялася.
З того часу все стало простіше. Влад наче симпатизував гості: варто було їй зявитися відразу підбирався до неї ближче. Вона сміялася і трохи червоніла.
Олеся нарешті зрозуміла, що їй бажають добра: перестала кусатися, почала їсти сама. Відновлення пішло швидше. Сергій навіть залишив Ладі ключ: коли він був у зміні, вона сама опікувалася воронами.
Щодня Лада подобалась все більше. Сергій уже готувався запросити її на справжнє побачення, аж тут доля підкинула черговий поворот.
Пізно ввечері, після другої зміни, він повертався додому. День був особливий: в обідню перерву вибіг до крамнички і купив Ладі подарунок срібний ланцюжок з маленьким червоним сердечком.
Усміхався, думаючи, як вручить його. Та раптом біля підїзду з темряви вийшли двоє.
Клади гаманець, телефон, годинник! просичав один, дістаючи ніж.
І куртку віддай, додав другий.
Сергій навіть злякатись не встиг.
Згори раптом насунулася темна хмара. Неслись крики від жаху, болю, розпачу. Сотня дзьобів била нападників, мов град. Зграя ворон перейшла у наступ.
Сергій кинувся до підїзду, а зранку…
На порозі стояла Лада бліда, уся тремтить.
Господи! вигукнула вона, притискаючись до нього. Ти живий! Я ж думала, що це тебе напали
А що сталось? спитав він, притискаючи її до себе.
Вночі ворони напали на двох гопників. Насилу відкараскались, тепер у лікарні.
Сергій посміхнувся й раптом згадав:
А я тобі подарунок купив.
Та не треба почервоніла вона.
Та коли Сергій показав ланцюжок із сердечком, Лада усміхнулася і поцілувала його у щоку.
Яка краса, дякую! сказала й простягла руку, але
Ох вже ті «але»!
Як чорна блискавка, Влад вихопив ланцюжок із рук, приземлився біля Олесі, вклав їй під лапку.
Вони з Ладою розсміялися.
Куплю інший, усміхнувся він.
Влад розправив крила, урочисто вигукнув «Каррр!» Олеся сховала ланцюжок у коробку.
А Сергій і Лада цілувалися просто на порозі.
І яка, власне, різниця?
Бо це ж справжнє сімейне ділоВороняча зграя кружляла над будинком, весело перекликаючись на весняному вітрі, а на кухонному підвіконні дві птахи сиділи в парі Олеся й Влад, обережно тулячись одне до одного. Сергій та Лада стояли в передпокої, дослухаючись до цього величного гомону.
Сергій міцніше обійняв Ладу й відчув, як її долоня шукала його руку. Уперше за довгий час усе здавалося простим та світлим.
Мабуть, усе до кращого, прошепотіла Лада.
Він кивнув. За вікном рясніло зелене листя і, здається, саме життя підморгувало йому крізь світанкове проміння.
На підвіконнику Влад нахилився до Олесі і вона без страху, майже ніжно, взяла його дзьоб у свій. Сергій і Лада зустрілися поглядом і в обох промайнула одна й та сама думка: для справжньої зустрічі іноді достатньо просто відкрити вікно чи серце.
У цей момент, відкривши двері на балкон, вони разом вийшли назустріч сонцю сміючись, тримаючись за руки, не боячись жодних «але».
Бо тепер у їхньому маленькому світі було все і крила, і весна, і надія.
Ворони на дворі здійнялися в повітря й крутим танцем понеслися до неба наче святкуючи те, що щастя завжди прилітає на чорних крилах, коли його не чекаєш.
