Ти користуєшся нашою бабусею: вона доглядає за твоєю дитиною і не хоче брати мою навіть на вихідні Іноді у житті трапляються моменти, коли швидко потрібне рішення, саме це і сталося зі мною, Ларисою. Моєму сину вже чотири роки. Без жодних сумнівів, для мене він ідеальний. Не можу сказати, що поводиться він завжди добре, але я й не знаю жодної дитини, яка була б ідеальною. Всі вони трохи бешкетники. Зараз я очікую на другу дитину. І у цьому вся справа. Коли настав час наступного візиту до гінеколога, мене відразу направили до лікарні — з’явилися приводи для занепокоєння. Відкладати не можна було. Виникло питання: хто ж доглядатиме за моїм сином? Чоловік був у відрядженні й мав повернутися лише через десять днів. Батьки — на роботі. Інших рідних поруч не було. Бабуся вирішила допомогти — сказала, що доглядатиме онука до мого повернення. Я сумнівалася, чи впорається вона: їй сімдесят, а мій хлопчик дуже непосидючий. Хто знає, як буде… Рішення було прийняте: вдень із хлопчиком залишиться бабуся, а після роботи батьки заберуть його до себе. Так ми і вирішили. Але я все одно хвилювалася, бо мова йшла про мого сина. Що робити? Я постійно телефонувала бабусі, питала, як справи. Дивно, але вони змогли знайти спільну мову. Тиждень минув швидко. Повернувся чоловік та взяв усе під контроль. Мене вже скоро мали виписати. Й тут зателефонувала моя сестра й була дуже обурена. Її доньці всього два роки, вона кілька разів просила бабусю побути з малою, але бабуся відмовилася — казала, що дитина ще занадто маленька. Сестра буквально на колінах благала бабусю. А та не погодилася! — Ти скористалася бабусею! — сказала мені сестра. Я пояснила, що була у безвиході, не могла взяти сина з собою до лікарні. Я і тебе про допомогу просила, але ти також відмовилася. Просто хотіла відправити свою доньку до бабусі, щоб мати час перепочити й зайнятися своїми справами. Чи розумієш ти різницю між нашими випадками? І як ти можеш так маленьку дівчинку залишати на бабусю? Краще віддай її до своїх батьків. — Вони не хочуть з нею сидіти! А мені що, завжди все самій тягнути?! Я вважаю, що сестра помиляється: між двома і чотирма роками велика різниця. Якби була можливість, я б сина до рідних не віддавала. Але сестра вважає, що я скористалася бабусею.

Ти користаєшся з бабусі. Вона дивиться за твоєю дитиною, а мою навіть на вихідних не бере.

Іноді трапляються миті, коли треба швидко щось вирішити у житті. Саме це сталося зі мною, Одаркою.

Моєму синові вже чотири роки. Без сумнівів він для мене найкращий у світі. Й не скажу, що він ідеальна дитина, але й хто знає таких? Усі діти трішки бешкетники. Я чекаю на другу дитину, і все обертається навколо цієї новини.

Коли я прийшла до жіночої консультації на черговий огляд, мені сказали негайно лягати до лікарні. Лікарі казали, що є про що хвилюватись. Відкладати не було можливості. Тож постало питання з ким залишити сина?

Чоловік був у відрядженні по всій Україні, обіцяв повернутись лише за десять днів. Батьки теж працювали цілими днями. Більше рідних поряд не було. Стара бабуся Параска запропонувала допомогти. Вона сказала, що зостане з онуком, поки мене не випишуть. Я не знала, чи впорається вона їй вже сімдесят, а син такий непосидючий! Але вибору не було.

Ми вирішили так: батьки після роботи забирають малого, а вдень з ним буде бабуся. Що ж, домовились саме так.

Все одно мені було неспокійно на серці. Адже йдеться про мого сина! Я дзвонила бабусі безліч разів: як ви там, чи їсть малий борщ, чи не ображає її, чи прочитала йому казку. Дивно, але між ними виникла якась власна мова, ніби метелики говорили з вітром. Тиждень промайнув, як у дивному сні крізь бурю макових пелюсток. Після виписки чоловік швидко взяв кермо на себе.

Якось на вихідних дзвонить мені сестра, Лідія, й ледь стримує роздратування. Її доньці ледь виповнилося два. Вона, мовляв, і умовляла бабусю лишитися у них, і слізно просила, ледь не впала перед нею на коліна, а Параска не погодилась. Каже, мала ще замала.

“Зате тобі бабуся допомогла! Ти її використала!” пригортає мене словами Ліда.

Я у відповідь: “Ліда, у мене ж була крайня ситуація! Я в лікарню, а малий сам не може. Тебе ж теж просила допомогти ти відмовилась. Ти ж хотіла, щоб бабуся забрала твою, бо ти відпочити хотіла й розслабитись… Розумієш, що це зовсім різні речі? Як можна таку малу лишити з бабусею? Віддай її своїм батькам!”

“А вони не хочуть з нею сидіти. Та й мені постійно доводиться бути поруч!”

Я думаю, що Лідія помиляється. Бо ж є різниця між дворічною і чотирирічною дитиною як між пшеничним колоском і деревом. Якби у мене був вибір, я б взагалі дитину ніколи не залишала ні з ким, окрім себе. Але Ліда переконана, що я підвела нашу бабусю…