«Ти мене не поважаєш! Через собаку не приїхала мене привітати!» — ображається свекруха.
Моя свекруха, Надія Степанівна, вже тиждень не може заспокоїтися. Вона глибоко ображена, бо я, Марічка, не приїхала на її день народження. Їй байдуже, що мій пес, мій вірний друг, того дня помирав. Вона очікувала, що я кину все, натягну посмішку й помчуся вітати її, забувши про своє горе. Але я не змогла. Моє серце розривалося від болю, а її слова стали останньою краплею, яка переповнила чашу мого терпіння.
Ми з чоловіком, Тарасом, жили окремо від свекрухи в маленькому містечку під Львовом. З Надією Степанівною я спілкуюся рідко, і, чесно кажучи, це рятує наш шлюб. Вона — жінка, яка лізе в усі справи, вважає себе завжди правою й упевнена, що я маю вічно дякувати долі за такого «ідеального» чоловіка. Тарас — чудова людина, я його люблю. Він самостійний, приймає рішення без огляду на матір, і це її бісить. Коли вона зрозуміла, що не може керувати сином, то почала поводитися так, ніби наш шлюб тримається лише на її милості. Кожне її слово пройняте зневагою, і я втомилася це терпіти.
Її дні народження — це окремий жах. Надія Степанівна перетворює їх на грандіозне шоу, де всі повинні танцювати під її дудку. Вона збирає юрбу родичів, сидить на чолі столу, приймає вітання, насолоджується увагою. Це ще можна пережити, але підготовка починається за тижні. Вона тягає Тараса по ринках і магазинах, шукає в інтернеті «оригінальні» рецепти, а я маю бути її помічницею: закуповувати продукти, різати салати, прикрашати стіл. У день свята я зобов’язана з’явитися з ранку, прибирати її квартиру, готувати, накривати на стіл, а потім розважати гостей і їх обслуговувати. І все це під її докорами: то я не так нарізала, то не туди поставила. Не дивно, що я ненавиджу ці свята.
Останні два роки мені вдавалося уникнути готовки. У Тараса є молодший брат, чия дружина — професійний кухар. Після їхнього весілля кухонні обов’язки перейшли до неї, але з’являтися на свято й прислуговувати гостям я все одно мусила. Цього разу я не поїхала зовсім. Мій пес, Бурко, тяжко захворів. У нього виявили рак, і лікар сказав, що шансів немає. Напередодні свята свекрухи йому стало гірше. Я не спала всю ніч, сиділа поруч, гладила його, намагалася нагодувати. Моє сердце кривавилося. Ми взяли Бурка з притулку щеняМи не могли врятувати його, але я знаю, що була з ним до останнього, і це дарує мені хоч якийсь спокій.
