Була колись у Львові дівчина на ім’я Оксана Гончар. “Ти чудовисько, мамо! Такі, як ти, не повинні мати дітей!” кричала вона, зачиняючися в кімнаті з книжками. Одного вечора вона вийшла з подругами до клубу, де зустріла гарного киянина Ярослава. Батьки його поїхали за кордон на рік по роботі. Закохалася без пам’яті й незабаром переїхала до нього.
Жили на широку ногу гроші приходили від батьків. Щодня або гуляли по закладах, або влаштовували вечірки вдома. Спочатку Оксані подобалося. Але незабаром вона опинилася в боргах, пропускала пари й завалила зимові іспити. Їй загрожувало відрахування.
Вона пообіцяла виправитися й перескласти іспити. І це їй вдалося вона занурилася у навчання. Коли до Ярослава приходили друзі, вона ховалася у ванній. Вона змогла перевестись на другий курс, але намагалася переконати Ярослава зупинитися. Він був на останньому курсі, майже закінчив навчання.
“Не дратуй, Оксано. Життя одне. Молодість минає швидко. Коли ж гулятимемо, як не зараз?” відповів він легковажно.
Вона соромилася зізнатися матері, що живе з ним без шлюбу. Коли дзвонила додому, брехала, ніби вони вже офіційно одружилися, а весілля відбудеться, коли повернуться його батьки.
Одного разу Оксана погано почувалася на парах запаморочення, нудота. З жахом зрозуміла: ймовірно, вагітна. Тест підтвердив її страх.
Оскільки термін був ще малий, Ярослав наполягав на аборті. Вони посварилися, як ніколи, і він зник на два дні. Вона чекала, майже збожеволівши. Коли він повернувся, то був не сам привів із собою п’яну білявку, яка ледве трималася на ногах. Оксана, знесилена, накинулася на нього, намагаючись вигнати дівчину.
“Вона нікуди не йде! Якщо тобі не подобається вали сама, істерічко!” ревнув він і вдарив її.
Вона схопила пальто й вибігла на вулицю. Пішки дійшла до гуртожитку. З опухлим обличчям, розмазаною тінню й сльозами постукала у двері. Доглядачка зжалилася й впустила її.
Наступного дня Ярослав прийшов, благав про пробачення, клявся більше не піднімати на неї руку. Вона повірила. Заради дитини.
Вона ледве закінчила перший курс. Боялася їхати додому що скаже матері? Але й залишатися у Києві було страшно. Батьки Ярослава мали скоро повернутися, а вона, вагітна, була в жалюгідному стані.
Коли батьки приїхали й дізналися, що Оксана з провінції та ледве перевелася на другий курс, його батько холодно сказав їй:
“Подумай яким батьком він буде? Тільки й знає, що гуляти. А хто сказав, що дитина його? Бери гроші та повертайся додому. Повір, це найкраще.”
Оксана почувалася приниженою. Ярослав не заступився, мовчав. Вона відмовилася від грошей, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й повернулася до матері.
Як тільки мати побачила її з живо
