Олена та Андрій вечеряли, коли раптом двері розчинилися, і до кімнати увірвалася його мати Ганна Степанівна.
«Сину! Тобі треба дізнатися правду про свою дружину!» вигукнула вона з порога.
«Мамо, сядь, заспокойся. Ти вся червона, тиск підскочив», схвилювався Андрій.
«Ще б пак!» сердито фукнула свекруха і різко повернулася до невістки. «Я сьогодні зустріла Марію, твою колегу, і вона мені все розповіла!»
«Що саме?» спокійно запитала Олена, дивлячись їй у вічі.
«Що тебе підвищили рік тому, і тепер твоя зарплата вдвічі більша, ніж у Андрія! А він навіть не знав! Приховувала!» Ганна Степанівна ледь не задихалася від обурення.
«У чому проблема? Ми не просимо в вас грошей, живемо нормально. Чого ви хочете?»
«Навесні, коли я просила допомогти з ремонтом у хаті, ти сказала, що в вас немає коштів. А тепер виявляється, що гроші є! Куди вони діваються? Готуєшся до розлучення, так?!» кричала свекруха.
Олена підвелася і глянула на чоловіка:
«Андрію, принеси, будь ласка, зелену папку з тумбочки у спальні».
Він мовчки виконав прохання.
«Що це?» запитав він, відкриваючи папку. «Депозити?»
«Так. На Петра й Софію. Я щомісяця відкладаю частину зарплати на їхнє майбутнє. Коли я зрозуміла, що у вашій родині мене вважають чужою, довелося подумати про дітей».
«Яка чужа?» перебив Андрій.
«Ти забув, як оформляли квартиру, куплену на гроші від проданої двокімначкої у центрі? Тільки на тебе. На випадок розлучення. Ти не сказав ні слова. Я була вагітна, а ти мовчав. Думаєш, я не помітила?»
Андрій важко зітхнув. Свекруха спробувала вставити:
«Це був страхувальний захід!»
«Від кого? Від матері твоїх дітей?» голос Олени тремтів. «А потім дивуєтеся, чому я з вами холодна?»
«Де гроші, Олено?» не вгамувалася свекруха. «Якщо не на сімю, значить, відклала на втечу!»
«Андрію, проведи маму, будь ласка. Нам більше нічого говорити», тихо сказала Олена.
«Звісно, піду! Але запамятай: сама руйнуєш свою сімю!» кинула Ганна Степанівна, але на прощання додала: «Хоча ви з самого початку були різними».
Коли двері зачинилися, Андрій довго мовчав.
«Ти справді думала, що я готую запасний вихід?» нарешті запитав він.
«Я не знала. Ти мовчав. А мовчання це теж відповідь».
«Я не хочу розлучення. Я люблю тебе. І дітей».
«Тоді доведи. Покажи, що я для тебе не просто тимчасова».
«Добре. Я переоформлю квартиру на Софію. І почну відкладати на рахунки дітей. Хай по трохи, але регулярно. Довіра будується удвох».
Олена тихо кивнула.
«А слово розлучення більше не вимовляємо», додав Андрій.
«Погоджуюся».
І вперше за довгий час вони відчули, що говорять не як чужі, а як близькі люди.
Сімя тримається не на грошах, а на щирості. Мовчання руйнує, а правда зміцнює.
