Ти нам не родич сказала свекруха і переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марійка завмерла біля плити, стискаючи порожню тарілку. На дні лишилася підлива від борщу, який тільки що варила Ганна Степанівна. Шматки мяса один за одним зникли в каструлі, наче вона їх перераховувала.
Вибачте? перепитала дівчина, не вірячи вухам.
Що тут незрозумілого? Ганна Степанівна витерла руки об фартух. Ми тебе до родини не кликали. Сама причепилася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як булькає вода в каструлі. Марійка поставила тарілку на стіл, відкинувши пасмо волосся. Руки тремтіли.
Ганно Степанівно, я не розумію. Ми з Олегом пять років одружені! У нас син
І що? перебила свекруха. Андрійко наша кровиночка, це так. А ти так і залишишся чужою.
Двері відчинилися, і увійшов Олег. Скуйовджене волосся, розстібнута сорочка видно, дрімав після зміни.
Що тут коїться? оглянув дружину й матір. Чого сваритесь?
Не сваримось, спокійно відповіла Ганна Степанівна. Просто навчаю твою дружину, як поводитись у нашому домі.
Олег насупився й подивився на Марійку. Та стояла бліда, стиснувши губи.
Мамо, що ти сказала?
Правду. Що мясо не для всіх. Родина велика, а шматків мало.
Марійка відчула, як у горлі завмер ком. Ось і все. Пять років вона думала, що стала рідною. Пять років терпіла її зневажливі погляди, сподіваючись, що колись відносини покращаться.
Олежу, я поїду до мами, прошепотіла вона.
Якої ще мами? спалахнула Ганна Степанівна. Твій дім тут! Чи думаєш, що можеш тікати, коли схочеш?
Мамо, годі, Олег підійшов до дружини. Що трапилося?
Марійка мовчала. Як пояснити, що його мати щойно дала їй зрозуміти вона тут чужа? Що навіть тарілка борчу для неї забагато?
Я зібру Андрія, сказала вона замість відповіді. Відвеземо до мами на вихідні.
Навіщо? зірвалася свекруха. Я тут, нащо дитину возити?
Бабуся вважає, що його мати не родич, тихо пролунало у відповідь. Може, й онукові краще десь інде.
Вона вийшла з кухні. Олег схопив її за руку.
Марійко, стій! Розкажи нормально!
Дівчина обернулася. Чоловік дивився з подивом, а свекруха біля плити вдавала, що помішує юшку.
Запитай у мами, сказала Марійка. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті трирічний Андрій був захоплений іграшками. Побачивши матір, підбіг до неї з радісним криком:
Мамочко! Дивись, це мій танк!
Молодець, сину, Марійка присіла й обняла його. Ти голодний?
Так! Бабуся казала, що сьогодні буде мясо!
Буде, серденько. Але ми поїдемо їсти до бабусі Олени.
До твоєї мами? очі хлопчика засяяли. Ура! А тато поїде?
Ні тато залишиться вдома.
Вона почала збирати речі. Одяг, іграшки, усе, що знадобиться на кілька днів. У кімнату заглянув Олег.
Марійко, що за дитячі витівки? Через якісь дурниці тікати?
Дурниці? дівчина випросталася. Твоя мати сказала, що я чужа! Забрала в мене їжу! Це дурниці?
Ну, мало що вона каже! Ти ж знаєш гаряча. Завтра й забуде.
А я не забуду, Олеже! Не вперше ж!
Та годі! Вона просто втомилася. На роботі клопіт, ось і зірвалася.
Марійка гірко усміхнулася.
Пять років утомлюється? І весь цей час зривається на мені?
Ну, не звертай уваги!
Не звертати, коли мене називають чужою? Ти сам чуєш, що кажеш?
Олег пройшовся по кімнаті, потираючи потилицю.
Марійко, ну куди ти подінешся? У нас же дитина.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Андрій чув, як його матір принижують!
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку? дівчина перестала складати речі. Вона забрала в мене їжу! Сказала, що я чужа! Це думка?
Ну може, різко сказала. Але ж ти розумієш: батько рано пішов, вона сама нас виростила. Звикла контролювати.
І тепер я до кінця життя маю терпіти?
Олег сів на ліжко, взяв її за руки.
Давай без сварки. Я поговорю з нею.
Що ти скажеш? Що я теж людина? Що маю почуття?
Так. Скажу, щоб не грубила.
Марійка похитала головою.
Справа не в грубості. Вона мене не приймає! І ти це знаєш.
Їй потрібен час
Пять років мало?
З кухні почувся голос свекрухи:
Олеже! Іди вечеряти!
Він підвівся.
Ходімо, повечеряємо. Потім поговоримо.
Ні, дякую. Апетиту немає.
Чоловік пішов. Марійка чула, як він розмовляє з матірю то голосніше, то тихіше.
Вона взяла телефон, набрала маму.
Мамо
