На роботу Оксана прийшла засмучена, адже напередодні відбувся її розлучення з чоловіком. Колеги знали про все і, побачивши, що вона засмучена і ніби загублена, намагалися підбадьорити її як могли:
– Оксано, ну що такого сталося, що ти розлучилася з чоловіком? Нічого страшного – ти не перша і не остання. Ти сильна і виховаєш синів. А чоловік ще пошкодує. А ти головне – не падай духом, – казала їй Катерина, яка вже п’ять років теж розлучена.
– Катя правильно каже, – додала своє Лєра. – Вони ж чоловіки які, якщо бачать, що дружина після розлучення сумна, радіють, мовляв от без мене їй зовсім зле. А якщо бачать колишню доглянутою і веселою – їм тоді стає зле. Зляться, що і без них можна добре жити. Тому, Оксано, тримай хвіст трубою і все буде гаразд!
Оксана погоджувалася з колегами, але в душі все ж думала:
– Їм добре говорити зі сторони, а як мені з двома хлопцями жити на одну зарплату, тим більше вони люблять батька. Треба якось звикати.
З чоловіком Оксана розлучилася після десяти років сімейного життя. Якось Андрій прийшов з роботи і повідомив:
– Я йду від тебе до іншої жінки. Немає у нас з тобою сім’ї, не люблю я тебе. Щось змінилося, розлюбив.
– Напевно молоденьку знайшов, ось і потягнуло тебе до неї, ти такий же, як багато чоловіків…
– Ні, не до молодої, йду до жінки з двома дітьми.
– Ну правильно, своїх дітей кидаєш, а чужих будеш виховувати. Шлях тобі стелений, більше не повертайся, не надійся, що прийму. Не пробачу, – намагалася, як можна спокійніше казала дружина, а сама думала, – не побачить він моїх сліз, зрадник.
Сльози були потім, коли він захлопнув двері і пішов з речами. Коли трохи заспокоїлася, думала:
– Як же так? Мій чоловік пішов до жінки з двома дітьми, від якої теж чоловік пішов до іншої. Просто дивовижно, як у всіх виходить, виявляється ми всі у рівному становищі. Але та, до якої пішов Андрій, мала б розуміти, як це важко залишатися з двома дітьми однією. І її це не зупинило, хоча сама була в такому ж становищі. В голові не вкладається, навіщо їй було руйнувати чужу сім’ю. Невже не було вільних чоловіків. Адже тепер живемо в одному районі, і діти часто зустрічають Андрія.
Оксані ніколи було думати про себе, сидіти й плакати, потрібно було піклуватися про синів. Їхній батько, як пішов, так жодного разу не подзвонив їм і не поцікавився, як вони без нього. А вона не знала, що сказати дітям. Якось вони зустріли його на вулиці, підбігли:
– Тато, тато, – а ввечері чекали його додому.
Оксана довго розмовляла з ними того вечора, відволікала їх від думок про батька, але вони все одно його чекали. У Оксани не витримали нерви і на наступний день вона подзвонила колишньому:
– Ти хоч би дітей відвідав або погуляв з ними. Якщо не хочеш бачити мене, я їх відправлю погуляти з тобою. Ти ж розлучився зі мною, а не з дітьми. Можеш після школи їх зустріти, діти не винні, що ти знайшов іншу, як мені все це їм пояснити?
Але Андрій терпляче вислухав і нічого не відповівши, відключився. Тоді Оксана остаточно зрозуміла, що діти йому не потрібні. Минув час. Діти з часом звикли жити без батька, вже й не згадували про нього, і навіть якщо зустрічали на вулиці, проходили мимо.
Звісно, Оксана старалася і відволікала дітей. Як тільки вільний час на вихідних, з ними йшла кудись. У парк, у кінотеатр, на дитячі виставки. В холодні дні сиділи вдома, вона бачила, що діти сумують, і тоді займала їх чимось. Могли разом щось пекти. Вона їм давала готове тісто і говорила:
– Робіть, що хочете, от що прийде в голову.
І хлопці старалися, робили різних звірят, кубики, кульки. А потім, коли це все випікалося, шукали свої «шедеври» і їли, частуючи маму і один одного. Важко було Оксані, прикро за дітей, але потрібно було жити і виховувати синів. Добре хоч у школі вчилися нормально і не бешкетували, вчителі ніколи на них не жалілися, а навпаки хвалили на батьківських зборах.
Якось зимою Оксана поспішала з роботи додому і недалеко від дому, посковзнувшись, впала. В той же момент підбіг якийсь чоловік і допоміг їй встати. Вона побачила, що він вискочив з авто, яке стояло поблизу. Пакет з продуктами лежав осторонь, але не порвався. Він підняв його і простягнув Оксані.
– Добрий вечір, – сказав він дружньо.
– Ну який же добрий, якщо я шльопнулася, – сказала незадоволено вона, але вчасно спохопилася і відповіла ввічливо, – добрий вечір і дякую вам.
Чоловік, вочевидь розуміючи, що їй боляче ногу, побачив, що вона скривилася і потерла коліно:
– Може допомогти, що з ногою?
– Не знаю, але начебто все нормально, головне, що нічого не зламала. Боляче трохи, але це від удару.
– Можу вас підвезти, – не заспокоювався чоловік, – не соромтеся і не бійтеся мене. Моє ім’я Кирило. Я тут опинився випадково, а може й ні, мабуть знав, що ви тут упадете, – пробував він жартувати.
Оксана трохи посміхнулася:
– Ні, дякую, вон мій дім, я тут живу, отже, дійду. Не турбуйтеся, Кирило, а я – Оксана. До побачення.
Вона йшла до дому трохи накульгуючи, а Кирило дивився вслід, поки вона не зникла в під’їзді.
Через кілька днів Оксана поверталася з роботи і знову побачила Кирила. Той стояв неподалік її під’їзду з букетом і усміхався.
– Сьогодні, сподіваюся, добрий вечір, Оксано?
– Добрий, сьогодні добрий, – усміхалася і вона.
– Тоді це вам, – він простягнув їй букет.
– Дякую, звісно, але з якого приводу?
– А ні з якого, просто так для настрою. Щось я скучив і вирішив зустріти, не дай Боже, раптом знову знадобилася б моя допомога, так я подумав і зустрів вас.
– Дякую, але як бачите, сьогодні я нормально йду, не кожного разу падаю, – сміялася Оксана.
Слово за словом зав’язалася розмова, і Кирило запросив її до кафе.
– Сьогодні не можу, Кирило. Мої хлопці вдома і не знають, що я можу затриматися, давайте перенесемо на завтра. У мене два сини, якщо що… так що подумайте…
– Добре, давайте на завтра. Я зустріну вас після роботи, де ви працюєте? І попередьте своїх хлопців, що затримаєтеся, я все розумію… У мене своїх двоє… було…
Наступного дня в кафе він розповів про себе.
– У нас була сім’я, дружина і два сини. Дружина з синами поїхала в село на вихідні, а я не зміг, працював саме в ці дні допізна, треба було закінчити проект. Дружина з хлопцями поверталася з села з сусідом, який жив поруч там в селі з матір’ю. Якраз була хуртовина, слизько, він не впорався з керуванням, занесло його на машині під фуру. Загинули всі мої рідні. Це сталося шість років тому. З тих пір живу сам, – закінчив на сумній ноті Кирило.
– Ой, скільки ж тобі довелося пережити, втратити враз усю сім’ю. Як я тобі співчуваю. Пробач, що довелося знову тобі пережити таке.
– Та все нормально. Я вже змирився. Важко було перші три роки, не міг себе знайти, просто хочеться вже мені дружню сім’ю. А це дуже складно здобути…
– А я-то думала у мене горе, що чоловік пішов до іншої, а тут таке…
Оксана співчувала Кирилові, переживала так, начебто сама була на його місці і всюди говорила про себе: «Боже, хай всі будуть живі та здорові». Вона вже чекала на пропозицію.
З часом вони зрозуміли, що Оксана та її сини допоможуть Кирилові віднайти сім’ю. Сини Оксани добре прийняли його, вечорами сиділи з ним, і він навіть не встигав перекинутися з нею словами, діти повністю заволоділи ним. А йому подобалося, Оксані теж. Вона з приголомшенням дивилася, як діти скучили за чоловічим спілкуванням і з радістю грали і ділилися новинами і своїми хлопчачими справами з Кирилом.
Прийшов час, і Кирило запропонував Оксані вийти за нього заміж. Чесно кажучи, вона вже чекала цього, вже не могла обходитися без нього.
– Звісно, дорогий, я з радістю згодна, – раділа вона, а Кирило теж був щасливий.
Минув час, вони звикли жити своєю дружньою сім’єю, засмучувало те, що Оксана не могла народити дитину. Але до її синів чоловік ставився, як до своїх.
Колегам вона розповідала:
– Мені зараз здається, що ми все життя жили разом. Наче й не було в моєму житті колишнього чоловіка, навіть іноді здається, що й діти від Кирила.
Минуло кілька років і сталося диво, подзвонив колишній чоловік через стільки часу. Він знав, що Оксана заміжня, інша сім’я, кілька разів бачив їх з Кирилом. Бачив і саму Оксану, на ній було написано, що вона щаслива і це щастя ллється через край, а колишня дружина вся сяє.
Оксана відповіла, а колишній запропонував почати все спочатку. Вона розсміялася і відповіла:
– Після того, як я скинула з себе всю печаль, переживання за дітей, заспокоїлася і очі мої заблищали від щастя, ти думаєш, що я до тебе повернуся. Я навіть і забула, що ти десь існуєш. Я щаслива так, як ніколи, з Кирилом у нас справжня сім’я. Ми давно відвикли від тебе, навіть діти не згадують про тебе, називають Кирила татом, він заслужив їхню любов. Ти нам не потрібний! І ти для нас ніхто і не дзвони.
– Але мені погано без вас і… – почав було казати Андрій.
– Зате нам добре, прощай!
Можливо, якби він кілька років тому подзвонив, вона б зраділа його дзвінку, але не зараз. Вона згадала, як їй казали колеги, що деякі чоловіки, якщо бачать, що колишня дружина не страждає і щаслива без нього, не можуть на це спокійно дивитися. А деякі хоч і розлучилися, але все одно вважають колишніх дружин своїми. Вони не думають, що їхнє місце може хтось зайняти і колишні дружини теж комусь потрібні.
