Ти не дружина, а покоївка. Дітей у тебе немає!
Мамусю, Оля (змінюю імя, бо так у нас в сільській мові Оля) живе тут. Ми ремонтимо квартиру, там незручно. Вільна кімната навіщо лишати її в пилу? сказав зять Олени, Андрій.
Схоже, це не лякало його, а ось його дружина й матитеща були зовсім інші. Теща ніяк не полюбляла зятьку.
Працювати треба, я не можу тут сидіти, прошепотіла Олена.
Дружина працювала дистанційно, потрібна була тиша. Андрій був увесь день у офісі, тому під однією стелею з тещою не було просто. Олена звикла до самотності вдома, ніхто їй не заважав.
Олена дивилася на тещу і не знала, що сказати. Теща не хотіла, щоб Олена лишалася в її будинку, та, схоже, вибору не було. Сіли за стіл і розпочали вечерю.
Олено, підсунь, будь ласка, свою «пописову» салатну, попросив Андрій.
Андрію, не їж ті хімічні штучки. Я зробила інший, здоровіший, плакала теща.
Олена змінювала вираз обличчя. Її чоловік був алергічний до помідорів як могла теща про це забути? Коли Андрій був ще малюк, теща нічого не звертала на це уваги. «Не треба бігати до лікаря, дам таблетку, пройде», казала вона.
У нього алергія. Чому ти кинула помідори в салат? запитала Олена.
Що ти вигадуєш? Одна помідорка нічого страшного, відповіла теща.
Він захворіє.
Олено, заспокойся. У нього немає алергії. Його власна мати його краще знає, ніж ти.
Я ж його дружина, дбаю про чоловіка.
Ти не дружина, а просто покоївка. Дітей немає! Коли будеш мати, тоді поговоримо.
Олена підскочила зі стільця і помчала до спальні. Теща завжди влучала в болюче місце. Андрій поспішив заспокоїти дружину.
Андрію, вибач, я краще поїду до батьків або в офіс. Не хочу жити з твоєю матусею.
Дай мені можливість поговорити з нею. Вона ж зупиниться!
Ні, ми це вже пробували мільйон разів. Поділитися дахом нам не вдасться.
Тому на якийсь час вони орендували квартирку в Київській області, аби уникнути нових сімейних скандалів. Теща, звісно, робила претензії, та варіанту не залишалося. А Олена не могла не посміхатися, адже її чоловік був такий добрий і розуміючий.
