– Ти не дружина, ти прислужниця. У тебе навіть дітей немає! – Мамо, Олена поживе з нами. У нас ремонт, там не можна жити. Є вільна кімната, навіщо їй мучитися в пилюці? – сказав чоловік Олени. Очевидно, йому така ідея не заважала, чого не скажеш про дружину й тещу. Свекруха терпіти не могла свою невістку. – Мені треба працювати, я не можу тут бути, – прошепотіла Олена. Дружина працювала дистанційно й потребувала тиші й спокою. Ярослав цілий день був на роботі, тож жити під одним дахом зі свекрухою було непросто. А Олена звикла, що вдома сама і їй ніхто не заважає. Олена поглядом шукала слова, дивлячись на свекруху. Та не хотіла бачити Олену в своєму домі, але виходу не було. Сіли разом до вечері. – Олено, подай, будь ласка, свій фірмовий салат, – попросив Ярослав. – Ярославе, не їж цю хімію. Я приготувала тобі інший, здоровіший, – почала свекруха. Олена раптом змінилася в обличчі. Чоловік у неї алергік на помідори — як це його мати могла забути? Раніше, коли Ярослав був малий, мати не звертала уваги: нічого, давай пігулку і мине. – У нього алергія. Чому ти поклала у салат помідори? — зауважила Олена. – Що ти вигадуєш? Один помідор, нічого страшного не буде, – відповіла свекруха. – Він буде хворіти. – Олено, досить. У нього немає алергії. Мати краще знає свою дитину, ніж ти. – Я його дружина. Я турбуюся про чоловіка. – Ти не дружина, а прислужниця. У тебе навіть дітей нема! Ось як матимеш — тоді поговоримо. Олена різко підвелась із-за столу і сховалася у спальні. Її свекруха завжди знала, де боляче натиснути. Ярослав кинувся її заспокоювати. – Ярославе, вибач. Краще я піду до своїх або в офіс. Я не витримаю тут з твоєю матір’ю. – Дай я з нею поговорю! Вона припинить! – Ні, ми це проходили сто разів. Ми не зживемося під одним дахом. Довелось на якийсь час знімати квартиру, щоб уникнути чергового сімейного скандалу. Свекруха, звісно, була невдоволена, але діватися не було куди. А Олена раділа, що має люблячого й розуміючого чоловіка.

Ти не дружина, а просто служниця. Дітей у тебе немає!

Мамо, Оксана зараз буде жити з нами. У нас у квартирі ремонт, там жити неможливо зараз. У нас є вільна кімната, чому вона має сидіти в пилюці? сказав мій чоловік, Сергій.

Сергія, здавалось, не бентежила така думка, але його дружину й матір це засмучувало. Свекруха відверто не злюбила Оксану.

Я мушу працювати, залишатися тут постійно не зможу, пошепки мовила Оксана.

Дружина працювала дистанційно, тож потребувала тиші. Сергій цілими днями був на роботі, а сидіти з свекрухою під одним дахом було не дуже зручно. Оксана звикла бути сама вдома, і їй ніхто не заважав.

Оксана дивилася на свекруху і не знаходила, що сказати. Свекруха явно не хотіла її бачити у себе вдома, але іншого виходу не було. Сіли вони за стіл вечеряти.

Оксано, подай, будь ласка, свій фірмовий салат, звернувся Сергій.
Сергію, не їж ту хімію! Я тобі інший зробила, він здоровіший, заголосила свекруха.

Оксана помітно змінилася на обличчі. Чоловік алергік на помідори як свекруха могла забути? Коли Сергій був малим, вона не звертала на це уваги. Мовляв, нащо бігати по лікарях, дам таблетку й усе мине.

У нього ж алергія! Чому ти поклала туди помідори? сказала Оксана.
Що ти таке вигадуєш? Одна помідорка, нічого не буде, відповіла свекруха.
Йому стане зле!
Оксано, заспокойся вже. У нього немає ніякої алергії. Мати краще знає свою дитину, ніж ти.
Я його дружина. Я дбаю про чоловіка.
Ти не дружина й не господиня а служниця. Дітей в тебе нема! Ось як будуть, тоді й поговоримо.

Оксана різко підвелась і втекла до спальні. Свекруха завжди вміла вдарити у найболючіше місце. Сергій пішов її заспокоїти.

Сергію, пробач. Краще поїду до батьків. Чи, може, працюватиму з офісу. Не можу жити з твоєю мамою.
Дай мені спробувати поговорити з нею. Вона припинить!
Ні, скільки разів уже було. Ми все одно не зможемо жити разом.

Довелося їм орендувати квартиру на деякий час, щоб уникнути чергового родинного скандалу. Свекруха, звичайно, нарікала, але вибору не мала. А Оксана тішилася, що має такого уважного й розуміючого чоловіка.

(Усі суми, виплати чи побутові витрати в родині обговорювали вже лише у гривнях.)Зрештою ремонт у квартирі закінчився, і Оксана з Сергієм повернулися у свій простір, тихий та затишний, де навіть найпростіша вечеря смакувала, як свято. Оксана відчувала нарешті себе вдома, а Сергій частіше посміхався тягар між рідними поступово спадав.

Свекруха продовжувала дзвонити та іноді запрошувати в гості, але Сергій навчився ставити межі. Оксана теж навчилася казати “ні” і не відчувати вини. Вона зрозуміла: навіть якщо ти не стала для когось ідеальною невісткою, це не означає, що ти не заслуговуєш на повагу і щастя.

Колись, під час чергової вечірньої кави, Оксана тихо подивилася на Сергія і посміхнулася:

Сімя це не завжди про кров. Це про підтримку й прийняття.

Сергій у відповідь ніжно стиснув їй руку. А через якийсь час у їхньому житті зявилася ще одна новина неочікувана, щаслива, така, про яку мріяли обидва. Голосно засміявшись, Оксана подумала: нарешті все стає на свої місця.

Англійською, українською поняття дому змінюються, але головне завжди лишається: дім там, де тебе цінують і люблять.