Та просто не розумієш свого щастя
Пятсот тисяч гривень? Катерина втретє перечитала сповіщення на екрані телефона, перш ніж цифри набули сенсу. Ти взяв кредит на пятсот тисяч гривень?
Дмитро сидів на дивані, свій смартфон не відриваючи від погляду, і навіть голови не підняв.
Та це… нічого особливого, мамі на ремонт. Ти ж знаєш, у неї труби течуть, паркет піднявся, шпалери від сирості відклеїлись…
Стривай. Катерина сіла на край крісла, бо ноги відмовлялися тримати. Ти оформив кредит. На півмільйона. І все віддав своїй мамі. Мені нічого не сказав?
Дмитро, нарешті, відвів погляд від екрана. На його обличчі було справжнє здивування, ніби дружина питала щось очевидне.
Катю, ну це ж мама. Вона одна, пенсія маленька, хто їй ще допоможе?
А поговорити зі мною? Катерина вже кричала, але не могла зупинитись. Хоч би попередити чи порадитись!
Ти б почала сперечатись, знизав плечима Дмитро. А мамі було терміново потрібно.
Чотири роки. Чотири роки вона терпіла цю жінку, яка щовечора дзвонила Дімі дізнатися, чим він вечеряв. Приїжджала без попередження й читала лекції про миття підлоги, розсаджувала гостей так, щоб Катерина сиділа десь на краю столу.
Не перебільшуй, продовжував Дмитро спокійно. Справимось. Погасимо швидко, сума не така вже й велика. Ну це ж рідня.
Сльози полилися самі гарячі, сердиті. Катерина витирала їх тильною стороною долоні, розмазуючи туш по щоці.
Рідня? А я хто? Я додаток? Памятаєш, як твоя мама вирішила, що нам треба міняти машину, і ти продав нашу без мого відома? Як вона викинула мої речі з гостьової, бо їй незручно ночувати серед чужого мотлоху? Як у мій день народження ви разом поїхали обирати їй новий холодильник?
То дрібниці, відмахнувся Дмитро. Ти просто втомилась, тобі треба перепочити.
Катерина дивилась на цього чоловіка високого, з лагідними рисами і ямками на щоках, які колись здавалися їй такими милими. Тепер вона бачила тридцятирічного хлопчика, неспроможного перерізати пуповину з мамою.
Ми впораємось, повторив він, як мантру. Любов усе переможе.
Катерина мовчки встала і пішла до спальні. Дві великі дорожні сумки лежали на антресолях ті самі, з якими вона колись сюди переїжджала. Витягла їх, кинула на ліжко й почала відкривати шафи.
Дмитро зявився у дверях хвилин через двадцять, коли перша сумка вже була доверху набита.
Що ти робиш? Катю, це ж смішно. Ти не серйозно?
Вона не відповіла. Акуратно складала светри, джинси, білизну. Зняла з полиці коробочку з прикрасами подарунки від батьків і подруг, нічого від нього брати не хотіла.
Куди підеш? До мами? Вона ж у Полтаві!
Застебнула блискавку на другій сумці. Перевірила сумочку паспорт, банківська картка, ключі від маминої квартири, які завжди носила із собою про запас.
Катю, скажи хоч щось! Не кидай мене. Я тебе люблю!
Вона подивилася на нього довго. Взяла сумки й вийшла з квартири.
…Наступного ранку Катерина стояла в черзі до РАЦСу, стискаючи в руках заповнену заяву на розірвання шлюбу. Надворі моросив дощ, низькі сірі хмари нависали над будинками, а в душі розливалася дивна тиша. Рішення прийняте.
Перший дзвінок був у пів на третю ночі. Катерина підскочила на дивані у подруги Олени, не відразу згадавши, де вона є.
Нам треба поговорити, Дмитро дихав гарячково, слова плутались. Я все зрозумів, змінюсь. Дай шанс.
Вона скинула виклик. Через двадцять хвилин телефон задзвонив знову.
Катю, я не можу без тебе. Ти усе моє життя.
До ранку надійшло сорок три повідомлення. Кожне довге, зі слізливими промовами, обіцянками, навіть погрозами.
«Якщо не повернешся я не знаю, що зі мною буде».
«Мама каже: ти просто вередуєш».
«Я буду чекати тебе завжди».
За тиждень він почав чатувати біля її офісу. Катерина виходила на обід і бачили знайому постать біля ларька з хот-догами. Поверталась додому і він стояв на протилежному боці вулиці.
Просто йшов повз, усміхався Дмитро, коли Катерина вимагала пояснень. Хотів побачити тебе.
Якось увечері у двері квартири Олени подзвонили. Катерина відкрила, не глянувши у вічко чекала курєра з піцою.
На порозі стояв Дмитро з оберемком червоних троянд.
Один шанс, прошепотів він. Більше не прошу.
Катерина тихо зачинила двері. Він простояв під нею дві години, поки сусіди не пригрозили поліцією.
Вона навчилась з цим жити як живуть із хронічним болем. Не відповідати на повідомлення, не брати слухавку із незнайомих номерів, не озиратись на вулиці. Змінила роботу на дистанційну, переїхала в інший район, куди Дмитро точно забрести не міг.
Розлучення оформили через три місяці. Катерина вийшла з приміщення суду з офіційною папірчиною в руках і розплакалася на сходах не від жалю, а від полегшення.
Перші місяці свободи лякали порожнечею. Катерина звикла звіряти кожен крок із кимось, навіть якщо той хтось усе одно вирішував сам. Тепер вона могла купити будь-який йогурт у магазині, не думаючи, чи схвалить це Галина Степанівна. Могла увімкнути будь-який фільм, не слухаючи порядні жінки таке не дивляться. Могла просто жити.
Записалася на курси англійської, про які давно мріяла, але Дмитро вважав їх викинутими грошима. Почала ходити на йогу вранці, коли місто тільки прокидається. Сама поїхала у Львів на вихідні, без плану, просто ходила вуличками і їла сирники з медом.
Через півроку дзвінки припинилися. Повідомлення теж. Катерина боялася підступу ще місяць, потім ще, а тоді нарешті розслабилась. Знайшла роботу в маркетинговому агентстві світлий офіс, молода команда, цікаві проекти. Життя поступово налагоджувалося.
…Андрія Катерина зустріла на корпоративі, куди її витягнула колега Марічка.
Це наш головний програміст, сміючись, запропонувала високого хлопця у стильних окулярах. Андрій, познайомся це Катерина з маркетингу.
Він потиснув їй руку впевнено, але бережно. Усміхнувся просто, без пафосу.
Ви теж втекли від караоке? запитав він, кивнувши на сцену, де фінансовий директор марно намагався співати Океан Ельзи.
Бережу нерви, посміхнулась Катерина.
Вони говорили весь вечір про книги, мандрівки, несподіванки життя. Андрій більше слухав, ніж казав. Питав і чекав відповідей. Не вчив, не пояснював, як їй жити. Дізнавшись про розлучення, лише кивнув і перевів розмову.
…За півроку вони зїхалися, орендували затишну квартиру в центрі невеличку, світлу, із високими стелями й видом на тихий двір.
Ти впевнена, що тобі справді до вподоби ця квартира? питала Катерина, обираючи разом.
А тобі? перепитав Андрій.
Дуже подобається.
Беремо!
Такі дрібниці право на свою думку, яку поважають, виявились важливішими за будь-які гучні слова про кохання.
Андрій освідчився на даху їхнього будинку на заході сонця, коли небо ставало рожево-золотим. Дістав невелику коробочку, усміхнувся, і там мерехтіло обручкою з діамантом.
Я не майстер промов, прошепотів Андрій, але я хочу кожен ранок прокидатися біля тебе. Якщо ти погодишся терпіти мій храп і любов до розчинної кави.
Катерина сміялася крізь сльози і сказала так…
Той травневий вечір починався звично. Андрій затримувався на роботі, десь з головою у важливому проекті. Катерина варила пасту, співала з радіо, коли різко задзвонили у двері. Наполегливо, з вимогою.
Вона глянула у вічко і відскочила.
На сходовій клітці стояв Дмитро. Блідий, з темними колами під очима, у мятій сорочці. Два роки. Два роки мовчання і ось він тут.
Катю, відкрий! він гатив кулаком по дверях. Я знаю, ти вдома! Треба поговорити!
Вона схопила телефон, набрала Андрія. Зайнято.
Ми ж любимо одне одного! Дмитро вже кричав крізь двері. Ти не можеш бути з іншим! Це несправедливо!
Двері здригались він налягав всім тілом, ніби намагався вибити їх. Катерина притислась спиною до полотна, вперлась ногами в підлогу.
Іди геть! закричала вона. Я викличу поліцію!
Ти моя дружина! голос переходив у істеричний. Була моєю і будеш! Два роки я чекав, щоб ти схаменулась!
Ми розлучені! Все скінчено!
Нічого не скінчено! знову штурхнув двері. Я змінився! Мама каже: ти просто не знаєш, яке ти маєш щастя! Відкрий, давай поговоримо!
В у вічко було видно його обличчя змарніле, перекошене. Це був вже інший чоловік.
Катерина дістала телефон і набрала 102.
Дімо! Один дзвінок і тут буде патруль. Забирайся. Зараз.
Дмитро застиг. Секунду помовчав. Потім різко повернувся і пішов на сходи. Внизу гримнули двері парадної.
Катерина сіла на підлогу, притулившись до стіни. Гуділо у вухах. Лише через півгодини змогла піднятись і подзвонити Андрію.
Заяву в поліцію прийняли наступного дня. Дільничний з вусами уважно вислухав, записав усе.
Розберемось. Проведемо бесіду.
Про що говорили з Дмитром, Катерина не знала. Але після того екс-чоловік більше не зявлявся. Ні дзвінка, ні смс, ні випадкової зустрічі біля підїзду.
…Весілля справили на початку червня, в невеликому заміському ресторані двадцять найближчих друзів. Без гучного пафосу, без родичів зі сторони чоловіка, що вимагають зберігати традиції.
Катерина стояла напроти Андрія у простій білій сукні, тримала його теплі руки. Надворі шелестіли берези, пахло квітами та свіжою травою.
Катерина, чи згодна ти… почав ведучий.
Згодна! перебила вона, і всі гості розсміялись.
Андрій надягнув їй на палець тонку золоту обручку з гравіюванням: Назавжди з тобою.
Катерина підняла погляд на чоловіка, який стане їй справжнім партнером. Не мамин синочок, не переслідувач. Просто той, хто вмів слухати, поважати, любити. Попереду життя, де її думка цінують…
