Дорогий щоденнику,
Олеже, ти ж справжня знахідка! Чоловік, який розбирається і в автівках, і в кулінарії це просто неймовірно. Подруго, тобі пощастило з чоловіком, сказати тобі хочу.
Вікторія розкладається на спинку стільця, посміхаючись яскраво. Олена підхоплює погляд, яким подруга кидає його на мого чоловіка, і щось незручно затремтіло під грудьми. Але вона швидко себе стримала: дурниця, просто новенька в місті, намагається влитися в компанію.
Вікторія з’явилась у нашому житті місяць тому. Нова подруга здавалася милою, трішки загубленою у незнайомій Київській. Як же не допомогти?
Не підлимуй йому, посміхнулася Олена чоловікові. Олег навчився варити борщ лише на сьомому році шлюбу.
А який же борщ! підскочила Вікторія, торкнувшись ліктя Олега. За такого кухаря я б заміж вийшла.
Олег підняв плечі, схвильовано розправивши їх. Олена помітила, як його вуха почервоніли це був явний сигнал, що комплімент влучив у ціль.
Я старався.
Перший візит Вікторії затягнувся до пізньої години. Вона захоплювалась ремонтом однокімнатки, фотографіями дітей, колекцією вінілових платівок Олега. На кожну тему знаходила привід знову звернутись саме до нього. «Олег, де ти таке знайшов?», «Олег, який у тебе смак!», «Олег, розкажи докладніше».
Олена підливала чай і уважно спостерігала. Вікторія сиділа чересчур близько до мого чоловіка, сміялася голосно над його несмішними жартами, торкалась його руки під час розмови.
Мамусю, хто ця тітка?
Сава, дванадцятий син, заглянув у кухню, коли Олена мила посуд після відходу гості.
Моя подруга. Нова.
Дивна, весь час на тата дивилась.
Олена замерла з тарілкою в руках. Якщо навіть дванадцятий помітив
Тобі лише здалося, сказала вона синові.
Сама собі повторювала це ще кілька тижнів. Здавалось. Перебільшую. Вікторія просто така відкрита, товариська.
Подруга зявлялась знов і знов. То за рецептом, то з квитками на виставку, то просто мимохідь проходила повз. Кожного разу Олег був вдома, і кожного разу Вікторія розквітала в його присутності.
Ти особливий, Олеже, не такий, як усі, говорила вона, сидячи на кухні. Оленко, де ти його знайшла? Таких чоловіків зі спалахом в очах не знайдеш.
У метро познайомились, відповіла Олена рівно. Пятнадцять років тому, на ескалаторі.
Романтика!
Вікторія плескала в долоні, Олег усміхався, а Олена змушувала себе посміхатися теж.
Після одного візиту чоловік залишився в коридорі, провожаючи гостю. Я чула їх приглушений сміх за дверима.
Чому так довго? запитала я, коли Олег повернувся.
Та вона анекдот розповідала. Смішно.
Гаразд.
Не розвивала тему, боялася виглядати ревнивою.
Через два тижні все змінилось. Телефон Олега лежав на тумбі оголеною екраном, поки він приймав душ. Я не планувала дивитись, просто пройшла повз, коли екран засвітився від вхідного повідомлення.
«Сумую. Ти такий красень і цікавий співрозмовник». Від Вікторії.
Сіла на край ліжка. Руки самі потяглись до телефону. Я знала пароль ми ніколи нічого один від одного сховували.
Листування тривало вже кілька тижнів. Вікторія скаржилась на самотність, на труднощі в новому місті, на щастя, що зустріла такого розумного чоловіка, як Олег. Він відповідав, підтримував, надсилав смайлики, багато смайликів
Повернула телефон на місце. З ванної долинало плескання води і фальшиве свистіння чоловік був у прекрасному настрої.
Олег.
Вийшовши з ванної, підотираючи голову рушником, він побачив моє обличчя і застиг.
Що сталося?
Я бачила твої повідомлення з Вікторією.
Мовчання, коротке, але достатнє.
А, це Нічого особливого, Олено.
Нічого особливого?
Вона просто товариська. Одна сама дівчина в чужому місті. Ти ж сама її до нас привела.
Я шукала хоч краплю провини в його обличчі. Олег здавався щиро здивованим.
Ти ревнуєш? Серйозно? Ми дванадцять років разом, у нас двоє дітей, і ти ревнуєш до своєї подруги через смайлики?
Вона фліртує з тобою.
Вона так із усіма спілкується. Ти перебільшуєш.
Хоча хотіла відповісти, сказати, що нормальні подруги не писатимуть чоловікам по вечорах, не називатимуть їх красенями і не сумуватимуть. Олег уже одягнув футболку і вийшов з спальні.
Вікторія не відступала, навпаки зявлялась частіше. Тепер у неї були приводи допомагати: посидіти з дітьми, коли я на роботі, приготувати вечерю, коли я запізнювалась. Маша, восьмирічна донька, захоплено розповідала про нову «тетю Віку», яка пече найсмачніші млинці і дозволяє дивитися мультфільми допізна.
Я просто хотіла допомогти, казала Вікторія з невинним поглядом. Тобі ж важко одній.
У мене є чоловік.
Звісно, звісно. Олег чудовий батько. Вам пощастило один з одним.
Щось у цих словах звучало фальшиво. Я не могла точно визначити, що саме, але залишилось неприємне післяголосся.
Олег тепер не розлучався з телефоном: брав його у туалет, клав під подушку вночі, тягнув при кожному сповіщенні. За вечерею він рідше брав участь у розмовах очі прикріплені до екрану, губи час від часу піднімають усмішку.
Тату, ти мене слухаєш?
Сава повторив питання тричі, перш ніж Олег відставився від телефону.
Що? А, так, синку. Звичайно. Про що ти?
Я про змагання з плавання говорив. Ти прийдеш?
Обовязково. Коли вони?
У суботу. Я вже три рази тобі казав.
Олег з винивістю погладив сина по голові і знову занурився в телефон. Я мовчки зливала тарілки. Сава дивився на батька з образою. Маша розрізала котлету і не розуміла, чому за столом так тихо.
Флірт став все відвертішим. Вікторія більше не ховалась за простими компліментами. Вона доторкалась до Олега при кожній можливості поправляла воротник, знімала уявну пилюку з плечей, брала його за руку, коли сміялась. Дивилась йому в очі надто довго. Облискувала губи, поглядаючи на нього
Я спостерігала за цим спектаклем, сидячи в кутку власної кухні. Вікторія вела себе так, ніби я не існую, або ж я лише тимчасова та дратівлива перешкода, яку можна ігнорувати.
Олеже, покажеш мені ту програму на компютері? Та для обробки фото. Ти ж обіцяв.
Зараз?
Чому тягнути?
І вони перейшли в кабінет Олега, закривши за собою двері.
Того дня я вирішила зробити чоловікові сюрприз. Приготувала його улюблену вечерю фаршировані переці, салат з креветками, упакувала все в контейнер і поїхала до його офісу.
В офісі було тихо. Обідня перерва, більшість колег розійшлися по кафе. Секретарка на ресепшені кивнула мені мене знали.
Олег Андрійович, у нього в кабінеті. Тільки там ще
Я не дочитала. Пройшла коридором до кабінету. Двері були незакриті щільно.
Тимчасово їхнула, і я застигла на порозі.
Олег сидів на краю столу. Вікторія стояла між його розкритими колінами, обіймаючи його шию руками. Вони цілувалися глибоко, жадібно, як люди, що давно не були вперше разом.
Контейнер з їжею вискочив з моїх рук і розбився об підлогу. Вони відстрибнули один від одного. Вікторія виглядала швидше роздратованою, ніж збентеженою. Олег поблідів.
Олено Це не те, що ти думаєш.
Не те?
Я почувала власний сухий, розбитий сміх.
Олено
Давай, Олеже. Поясни. Розкажи, як вона випадково впала тобі на груди.
Вікторія демонстраційно поправила блузку і взяла сумку зі стільця.
Я, мабуть, підемо.
Стой.
Я перешкожила їй шлях. Вікторія глянула на мене викликом без каяття, без провини.
Ти знала, що він одружений. Ти приходила до мого дому, їла за моїм столом, гралася з моїми дітьми.
Дорослі люди самі відповідають за свої вчинки.
Вікторія пожала плечима і обійшла мене, стукаючи каблуками. У дверях оголосила:
Подзвони, коли будеш вільний, Олеже.
Я обернулася до чоловіка. Дванадцять років. Дванадцять клятих років я будувала цю сімю. Ночі без сну з немовлятами на руках. Його підвищення, які святкували разом. Ремонт, який тримав три роки. Відпустки на море, де Маша вперше сама плавала. Новорічні ялинки. Дні народжень. Хвороби дітей. Все це стало нічим.
Олеже, я винен. Я знаю. Але ми можемо все виправити.
Виправити?
Я вона мене заплутала. Але я люблю тебе, люблю дітей
Коли повернешся додому твої речі будуть зібрані. Можеш їх забрати і йти до своєї Вікторії.
Я розвернулася і вийшла. Не плакала сил на сльози не залишилось. Усе всередині озброїлося кригою.
Дома я діяла методично. Чемодан з кладовки. Сорочки з шафи. Шкарпетки, труси, краватки все в купу. Бритва, зубна щітка, дезодорант. Дванадцять років вмістилося в один чемодан і три пакети.
Коли діти повернулися зі школи, речі батька вже лежали біля дверей.
Мам, а де тато? Марусина заглянула в спальню.
Тато буде жити окремо.
Сава мовчки дивився на мене, на порожню шафу батька, і пішов до себе.
Вечором я подзвонила мамі.
Мам
Голос розірвався вже на першому слові, і сльози вилилися гарячі, злі, безсилля.
Дочко, я їхав. Чекай.
Олена Михайлівна приїхала через годину, обійняла мене, заварила чай, посадила за кухонний стіл.
Розповідай.
Я розказала про Вікторію, переписку, сьогоднішнє. Мати слухала мовчки, не перебиваючи.
Ти вчинила правильно, сказала вона, коли я замовкла.
Правильно?
Звичайно. Зраджувати не можна прощати. Можна пробачити помилку, слабкість, дурість. Але це інше.
Я притиснула голову до її плеча.
Розлучення тривало півроку. Папери, суди, розподіл майна. Олег намагався повернутись приходив, дзвонив, писав.
Я не відчиняла двері.
Діти залишились зі мною. Сава до батька їхав неохоче, раз на два тижні, бо треба. Марусина сумувала, та швидко відволікалась танцями та малюванням.
Два роки пролетіли швидше, ніж здавалося. Я повернулася до роботи, записалася на курси, схудла на шість кілограмів, бо перестала їсти стрес. Життя поступово налагоджувалось.
Дмитро випадково зявився на батьківському зібранні в школі Сава виявилось, його племінник навчається в тому ж класі. Поспілкувалися в коридорі, поки чекали вчителів. Потім зустрілися у кавярні біля школи, а потім Дмитро подзвонив,Тепер я вчуся цінувати спокій, адже справжнє щастя це прості моменти, проведені з дітьми, без зайвих драм і чужих «тят».
