Ти сама винувата, мамо
Олена смажила котлети, коли в двері подзвонили. Вона вийшла з кухні, щоб відкрити.
— Мам, це до мене, — зупинив її на півдороги голос доньки. — Я відкрию.
— Добре. Я ж не знала…
— Ну що ти стоїш? Іди, смаж свої котлети, — роздратовано сказала донька, озираючись на неї від вхідних дверей.
— Чому свої? Я в м’ясному фарш купила…
— Мам, закрий двері. — Донька заплющила очі.
— Так би одразу й сказала. — Олена повернулася на кухню, прикрила за собою двері.
Вона підійшла до плити й вимкнула газ під сковорідкою. Постоявши трохи, зняла фартух і вийшла з кухні.
У передпокої донька надягала куртку. Поруч стояв Андрій, друг Катрусі, не зводячи з неї закоханого погляду.
— Здоров, Андрію. А ви куди зібралися? Пообідайте з нами.
— Добрий день, — усміхнувся хлопець і питально подивився на Катрусю.
— Ми поспішаємо, — відповіла та, не дивлячись на матір.
— Може, все ж пообідаєте? У мене все готово, — повторила Олена.
Андрій завагався.
— Ні! — різко сказала донька. — Підемо. — Вона взяла Андрія під руку й відчинила двері. — Мам, закриєш?
Олена підійшла до дверей, але не замкнула їх щільно, залишила щілинку, почувши розмову на майданчику.
— Чого ти з нею так грубо розмовляєш? Пахне смачно, я б не відмовився від котлет.
— Підемо. У кафе перекусимо. Набридли мені її котлети, — буркнула донька.
— Невже вони можуть набриднути? Я обожнюю котлети твоєї мами, міг би їх їсти що дня, — сказав Андрій.
Що відповіла Катруся, Олена не розібрала. Голоси на сходах стихли, віддалилися.
Олена замкнула двері й зайшла у кімнату. Чоловік сидів перед телевізором.
— Василю, підемо обідати, поки все гаряче.
— Га? Підемо. — Чоловік підвівся з дивана й пройшов повз Олену на кухню, сів за стіл.
— Що у нас сьогодні? — спитав вимогливо.
— Гречка з котлетами, салат, — відповіла Олена, відкриваючи сковорідку.
— Скільки разів казав, що смажені котлети я не їм, — незадоволено зауважив чоловік.
— Я води додала в сковорідку, вони майже парові вийшли. — Олена завмерла біля плити з кришкою в руці.
— Та гаразд, давай. Але востаннє.
— У нашому віці шкодити худнути, — помітила Олена, ставлячи перед чоловіком тарілку з гречкою й котлетами.
— У якому такому віці? Мені усього п’ятдесят шість. Для чоловіка це вік мудрості й розквіту. — Чоловік наколов на виделку котлету, відкусив половину.
— Що ви всі сьогодні, змовилися, чи що? Катря втекла, відмовилася обідати, ти викручуєшся. Ось перестану готувати, подивимось, як ви заспіваєте. Думаєте, у кафе їжа смачніша й корисніша?
— Та й не готуй. Тобі теж не завадило б схуднути. Скоро в двері не пролізеш. — Чоловік доїв котлету й підібрав виделкою другу.
— Ось як? На твою думку, я товста? А я всю голову зламала, чого ти раптом доглядати за собою почав. Джинси собі купив, куртку шкіряну, кепку. Голову поголив, щоб лисБорис глянув на неї знову, і в його очах з’явився той самий блиск, яким він дивився на неї колись, багато років тому, коли вони тільки познайомилися.