«Ти стала такою негарною, що точно народиш доньку» часто говорила мені свекруха.
Коли інші жінки скаржилися, що не знаходять спільної мови з родиною чоловіка, я не розуміла. У нас із його батьками все було добре, але, мабуть, лише тому, що ми одразу після весілля переїхали за двісті кілометрів.
Я навіть не встигла як слід пізнати свою нову «маму». Після весілля ми тиждень жили в них, але тоді все було добре. Потім перебралися, чоловік служив у війську.
Прожили там десять років. А потім його перевели назад, у рідні краї. Для мене це була не дуже приємна новина я вже звикла до нового місця, нам дали гарну квартиру, а я чекала третю дитину. Але що вдієш?
Народила в рідному місті. Через рік знову завагітніла. Не планували, але ми завжди хотіли велику родину, тому навіть не вагалися. Коли була вагітна, моя «мама» приїхала «допомогти». Вона періодично навідувалася, але замість допомагати, просто сиділа, пила чай і давала поради.
На дрібниці прибирання, господарство я не звертала уваги. Але коли вона почала вказувати, як виховувати дітей, у мене закотяло. Я почувалася дивно: жінка, яка мене майже не знає, не бачила десять років, а онуків знає лише зі світлин, раптом роздає накази.
А потім, коли був восьмий місяць, вона сказала:
«Ти точно народиш дівчинку!»
А ми дійсно хотіли донечку адже в нас уже було три сини! Я з посмішкою запитала:
«Чому ви так думаєте?»
«Постаріла, опухла, обличчя набрякле. Дівчинка забрала останній цвіт».
«Дякую, звісно У всі вагітності я так виглядала».
«Не у всі».
«Звідки ви знаєте? Ви бачили мене вагітною лише на фото».
«Не сперечайся. У мене син, і я була прекрасна, всі казали, що сяю. А ти жахлива на вигляд. Набрякла, ніби водою налита. Взуття на тебе вже не лізе».
Я мовчала. Не сказала їй, що справа в статі дитини, а в тому, що мені було 39. А вона народила мого чоловіка у 19 у такому віці всі квіточки. Вона часто казала, що я негарна. Чоловік дав їй останній. І, до речі, ми народили сина
