Ти не заслужила
Мені здавалося, що після розлучення я вже нікому не зможу довіряти, Андрій крутив у пальцях порожню чашку з-під еспресо, і голос у нього тріснув, затремтів так правдоподібно, що Соломія мимоволі подалася вперед. Знаєш, коли тебе зраджують, ніби від тебе шмат себе відрізають. Вона завдала мені непоправної душевної рани. Я думав, не виберусь, не витримаю…
Андрій хапався за серце досить довго. Розповідав про свою дружину, яка його не цінувала, про біль, який не відпускає, про страх почати все знову. Кожне його слово лягало на душу Соломії теплим камінчиком, і вона вже малювала себе тією жінкою, яка поверне йому віру в справжнє кохання. Вони разом зцілять його рани, і він зрозуміє: справжнє щастя лише з нею.
Максима Андрій згадав на другому побаченні, між сирниками та філіжанкою кави…
У мене, до речі, є син, йому сім. Живе з матірю, але щовихідних зі мною. Так суд постановив.
Це ж чудесно! Соломія засяяла. Діти це радість!
Вона вже бачила це уявним оком: суботні сніданки втрьох, прогулянки у парку, перегляди мультиків ввечері. Малому потрібна жіноча турбота, мамине тепло. Вона стане йому другою мамою не заміною справжньої, звісно, але близькою та рідною…
Ти точно не проти? Андрій дивився якось криво, але Соломія списала це на недовіру. Багато жінок тікають, дізнавшись про дитину.
Я не багато, гордо заявила вона.
…Перші вихідні з Максимом були справжнім святом. Соломія спекла млинці з чорницями про Максиму подобається, попередив Андрій. Терпляче пояснювала йому задачки з математики, прала його футболку з динозаврами, гладила шкільну сорочку, стежила, щоби о девятій уже лежав у ліжку.
Тобі треба відпочити, якось сказала вона Андрію, коли той розвалився на дивані з пультом від телевізора. Я впораюся, не хвилюйся.
Андрій кивнув подякував, як їй тоді здалося. Тепер-то зрозуміло, що то був кивок господаря, який впевнений, що так і мусить бути.
…Місяці стікали у роки. Соломія працювала менеджеркою у логістичній фірмі, з дому виходила о восьмій ранку, поверталася о сьомій вечора. Зарплата нічого, як для Києва. На двох вистачало. Але їх було троє.
На будівництві знову затримка, Андрій казав це з таким виглядом, ніби розповідав про паводок. Замовник кинув! Але от-от буде солідний контракт, обіцяю тобі.
Той «солідний контракт» визирав з-за обрію вже півтора року: то ближче, то далі, але ніколи не зявлявся. А от рахунки стабільно приходили комірне, світло, інтернет, продукти, аліменти Марині, нові кросівки Максиму, фонди у школі. Соломія платила мовчки. В офісі економила на ланчах носила з собою судочки з макаронами, таксі і в дощ не викликала. Манікюр? Ось уже рік як сама підпилює, згадуючи часи, коли могла піти до салону як біла людина.
За три роки Андрій подарував їй квіти тричі. Соломія памятала кожен букет: дешевенькі троянди з намету біля метро, трохи вялі й з поламаними колючками, мабуть, по знижці…
Перший раз як вибачення після того, як Андрій назвав її істеричкою перед Максимом. Другий після сварки через подругу, яка раптом приїхала в гості без попередження. Третій коли він забув про її день народження, бо завис у друзів.
Андрюше, мені не треба дорогих подарунків, Соломія намагалася підбирати кожне слово, аби не поранити. Але хоч би листівку іноді, щоб я розуміла, що тобі не байдуже…
І тут його лице перекосилося.
Тобі тільки гроші й подавай? Подарунки? Про любов не думаєш! Як я страждав, ти забула?
Я не про це…
Ти не заслужила, Андрій кинув ці слова, мов болото. Я для тебе все, а ти ще й із претензіями!
Соломія замовкла. Вона завжди замовкала так спокійніше. Так легше жити, дихати, прикидатися, що все гаразд.
При цьому на зустрічі з друзями, Андрій знаходив кошти чудово: паби, футбол, кавярні щочетверга. Повертався добряче під веселим, задоволений, зі стійким ароматом тютюну, й завалювався спати, не помічаючи, що Соломія ще не спить.
Вона переконувала себе: так і має бути. Любити це жертва, це терпіння. Колись він зміниться, колись. Треба тільки ще трохи почекати. Дбати більше, любити міцніше він же стільки пережив…
…Про весілля розмови нагадували мінне поле.
Нам же й так добре, навіщо папери? Андрій відмахувався від цієї теми, як від мухи. Те, що я пережив з Мариною, не дає мені спокою, потрібен час.
Три роки, Андрію! Три немало.
Ти мене змушуєш. Ти завжди давиш! Вставав та йшов у іншу кімнату. Крапка.
Соломія хотіла дітей. Своїх, рідних. Їй було двадцять вісім, а ті «годинники» щораз гучніші. Але Андрій татуєм вдруге бути не спішив: син у нього є і, як йому здавалось, цього досить.
…Ту суботу вона попросила лише про одне день для себе.
Дівчата кличуть у гості. Я швидко, повернусь до вечора.
Андрій подивився, ніби вона хотіла втекти на місяць.
А Максим?
Ти тато. Проведи час із сином.
Тобто ти нас кидаєш? У суботу? Коли я чекав на відпочинок?
Соломія кліпнула, ще раз. За три роки жодного разу не залишила їх самих. Не просила вільного дня. Готувала, прибирала, допомагала з домашнькою, прала, гладила паралельно з офісною роботою.
Я просто хочу побачити подруг. Кілька годин… І це ж твій син, Андрію! Хіба складно один день провести з ним без мене?
Ти повинна любити мою дитину так, як мене! зненацька зарепетував Андрій. Ти ж живеш у моїй квартирі, їж мою їжу, а тепер ще й характер показуєш?!
Його квартира. Його їжа. Соломія платила оренду і купувала продукти на свою зарплату. Три роки годувала мужчину, який кричить, що вона зрадниця, бо вирішила піти до подруг.
Вперше, дивлячись на Андрія перекошене обличчя, жила на скроні, стиснуті кулаки Соломія побачила не жертву, не нещасного, якого треба рятувати. А просто чоловягу, що до ідеального відточив мистецтво використання чужої доброти.
Для нього вона не кохана, не майбутня дружина. Дойна корівка, обслуга. І все.
Коли Андрій пішов відводити Максима до Марини, Соломія спокійно дістала дорожню сумку. Жодного тремтіння повна впевненість. Документи, телефон, зарядка, дві футболки, джинси. Усе інше купиться, все інше вже дрібниці.
Записку вона не лишила. Навіщо щось пояснювати тому, для кого ти просто фон?
Двері зачинились тихо, без пафосу.
Дзвінки почалися за годину. Потім ще один, ще телефон аж трусився.
Соломія, де ти?! Що відбувається?! Я прийшов а тебе нема! Що за нахабство?! Де вечеря? Я що, голодним маю ходити? Якесь свинство!
Вона слухала його голос сердитий, з вимогою, наповнений ображеною величчю і дивувалася. Навіть зараз Андрій думає тільки про себе. Про невигоду. Хто йому тепер вечерю приготує?
Жодного «вибач». Жодного «що сталося». Лише «як ти смієш»!
Соломія заблокувала його номер. Знайшла у Viber заблокувала. У Facebook заблокувала. Всюди побудувала стіну.
Три роки. Три роки вона жила з людиною, яка її не любила. Яка перетворила її доброту на розхідний матеріал. Яка переконала її: жертвувати собою це і є любов.
Але любов не така! Любов не принижує. Не робить живу людину домашнім персоналом.
Соломія йшла вечірнім Києвом і вперше за довгий час дихала на повну. Вона поклялася собі: більше жодних підмін любові самопожертвою. Жодних героїчних місій для тих, хто любить тиснути на жалість.
І завжди тільки себе. Тільки себе.
