– Ти знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю та захватом, – промовила задоволена собою дочка.
Дмитро вийшов із ванної, закрившись лише рушником. Краплі води блищали на рельєфних грудях. Не чоловік, а мрія. У груди Валерії солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
– Не треба, а то я ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, уже вдома. – Валерія притулила щоку до його плеча.
Дмитро зітхнув.
– Валю, ну скільки можна? Коли ти розкажеш про нас доньці?
– Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. – Валерія підвелася й почала одягатися.
– Мені здається, що я не жив зовсім, а чекав тебе. Я дня не можу без тебе…
– Не рви мені серце. Не проводь мене. – Вона вислизнула з кімнати.
Ішла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. їй здавалося, що всі знають, звідки вона. Чоловіки дивилися із цікавістю, жінки – із засудженням.
І не дивно: фігура, стать, обличчя з виразними очима та повними губами. Темні густі коси вибивалися із заколки. А Валерії так хотілося стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, за кохання. Майже відразу завагітніла. Чоловік умовляв зробити аборт: мовляв, рано, треба стати на ноги. Але Валерія народила здорову дівчинку, сподіваючись, що він зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто буває її чоловік. Валерія не кинулася перевіряти, зачекала й спитала прямо. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а тоді закричав:
– Якась божевільна набрехала, а ти повірила? Не дуже від неї відрізняєшся. Я йду, а ти пошкодуєш…
Він пішов, грюкнувши дверима. Валерія не хотіла жити, але донька потребувала уваги – і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за вказаною адресою, сховалася за деревом і чекала. Незабаром повз пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.
Наступного дня Валерія подала на розлучення. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.
Часом у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб зв’язувати долю. Лише через багато років Дмитру вдалося змусити її серце битися частіше. Високий, гарний, її рівня. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так гарно вдягається.
– На побачення, – півжартом відповіла Валерія.
– А-а-а… – багатозначно протягнула донька.
Більше не запитувала.
Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям не така вдалася. Всі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Валерія раділа: краса – не хліб, з нею лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. Дівчата заздрили, боялися виглядати тьмяними поруч із нею. Можливо, тому й вийшла заміж рано – шукала в чоловікові друга.
– Мелкуватий і простуватий для тебе, хоч і гарний, – казала мати.
***
– Галю, я вдома, – голосно сказала Валерія, заходячи в квартиру.
– Я вчу уроки, – відповіла донька зі своєї кімнати.
Валерія переодяглася й пішла на кухню. Незабаром прийшла Галя, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
– Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, – сказала Валерія, поставила тарілки й сіла навпроти. – Я хотіла з тобою поговорити.
– Хотіла – то говорВалерія глянула на Петра, і раптом зрозуміла, що щастя завжди було так близько – воно просто чекало, поки вона відкриє йому двері.
