«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» сказав чоловік, повернувшись додому від коханки. Але ледь відкусив пиріжок, він знітився: усередині його чекав несподіваний «сюрприз» від дружини.
Ганна обережно задвинула деко в розігріту духовку, змахнула борошно з рук і глянула на годинник на кухонній стіні. Сьогодні все має бути ідеально. Пиріжки мають бути пухкими, румяними й саме такими, як любив Олег.
Колись Ганна жила спокійно й самотньо. Вона звикла до тиші й майже погодилася, що залишиться так назавжди. Але все змінилося в той день, коли на співбесіду зайшов високий чоловік із впевненим поглядом. Від нього йшло відчуття сили й рішучості. Неочікувано для себе Ганна відчула, як у грудях защемило.
Відтоді життя її забрало в інший бік. Закоханість, весілля, відчуття: нарешті все стало на свої місця. Вона була щасливою і навіть не помітила, як розчинилася у цьому чоловікові.
Та минає два роки Олег складає речі й каже, що їде у відрядження до Києва лише на місяць. Але цей місяць затягнувся аж на рік. Він майже не дзвонив, відповідав на повідомлення коротко, сухо. Ганна чекала, знаходила виправдання, вірила. Аж поки випадково не почула від знайомої, що бачила Олега у Львові. Не сам він спокійно гуляв крамницями із якоюсь жінкою, тож виявилось, що й не думав їхати.
Лише тоді Ганна зрозуміла, що її весь час обманювали. Вона могла влаштувати скандал, телефонувати, вимагати пояснень. Але не стала. Вона вирішила почекати. Помста любить тишу.
Минув рік, і раптом задзвонив телефон. То був Олег. Він сказав, що відрядження завершилося і що повертається додому. Наостанок, наче між іншим, додав:
Спечи, будь ласка, свої фірмові пиріжки з картоплею. Дуже за ними скучив.
«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» мовить чоловік, переступаючи поріг після коханки. Але тільки відкусив пиріжка, одразу зблід, бо на нього чекала несподіванка від дружини.
Олег заходить у квартиру впевнено і спокійно. Сідає на ослінчик на кухні, закидає ногу на ногу, роздивляється навколо, ніби й не залишав домівку. Ганна зустрічає його доброзичливо, не подаючи й знаку, що знає правду.
Дивлюсь, ти і справді напекла пиріжків, з усмішкою киває на акуратну гірку пахучої здоби.
Він посміхається, ніби нічого не сталося, ні зрад, ні відсутності, ні іншої жінки. Підходить до столу, бере перший-ліпший пиріжок й відкушує солідний шматок. Уже за мить його обличчя блідніє, в очах зявляється жах. Такої кари він точно не чекав.
Ганна зранку виставила духовку на потрібну температуру, замісила тісто й спокійно готувала начинку. Робила все так само ретельно, як раніше. Лише сьогодні до одного з пиріжків підмішала не пюре, а дрібненькі скельця від розбитої пляшки.
Олег лише відкусив одразу зрозумів, що щось не так. Він не встиг проковтнути, миттєво виплюнув шматок, але вже було запізно. Рот наповнила кров, язик та ясна різало на шматочки, біль була гостра, пекуча.
Він схопився за стіл, почав кашляти, намагаючись розібратися, що сталося.
«Ти все ж таки спекла мої улюблені пиріжки!» ще лунав відлунням його голос, поки він не міг вимовити ні слова від болю.
Ганна дивилася спокійно.
Ось тобі відплата за твою брехню і зради, сказала рівним голосом. Наступного разу, якщо захочеш обдурити когось, згадай цей біль.
Олег намагався щось сказати, але з рота вирвався лише хрип. Тягнувся до телефона, але Ганна вже стояла спиною. Взяла заздалегідь зібрану валізу, одягла пальто і підійшла до дверей.
Вона не покликала «швидку». Не сказала ні слова більше. Ганна пішла назавжди, залишивши Олега на кухні з болем у роті і спогадом, який залишиться з ним на все життя.
