«Соломіє, Бога в серці май, у тебе ж уже чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з мамою куди, на вулицю?» — кричала я сестрі, коли дізналася, що вона хоче забрати нашу сімейну квартиру. Ця історія про те, як жадність сестри ледь не залишила нас з матір’ю без даху над головою і як я намагалася відстояти наше право на рідний дім.
**Сімейна квартира та її історія**
Наша сім’я завжди жила у великій трикімнатній квартирі в центрі Києва. Цю квартиру ще мої батьки отримали за часів СРСР, і вона стала для нас справжнім сімейним гніздом. Тут ми з сестрою росли, тут мати виховувала нас сама після смерті батька. Квартира стара, але затишна, з високими стелями та великими вікнами. Ми з матір’ю досі живемо тут, хоча ремонт вже давно просить себе.
Моя старша сестра Соломія давно переїхала. Вона вдало вийшла заміж, її чоловік — бізнесмен, і за роки вони назбирали чималий статок. У Соломії вже є чотири квартири: дві здає, одну купила для сина, а в четвертій вони живуть з чоловіком. Я ніколи не заздрила її добробуту, навпаки, раділа, що у неї все добре. Але недавно вона заявила, що хоче забрати нашу сімейну квартиру собі.
**«Це моя спадщина»**
Все почалося, коли Соломія приїхала до нас з мамою в гості. Слово за слово, вона завела розмову про квартиру. «Мамо, тобі вже важко тут жити, сіни високі, ліфт старий. Давай продамо цю квартиру, а я вам з Данилою знайду щось попростіше», — сказала вона. Я здивувалася: «Як це продамо? А ми з мамою де житимемо?» Соломія відповіла, що це «її спадщина» і вона має право на свою частку. Мовляв, квартира належить нам трьом (мамі, мені й їй), і вона хоче свою частину.
Я була в шоці. По-перше, мати ще жива, яка спадщина? По-друге, Соломія чудово знає, що в нас з матір’ю нема іншого житла, а її «попроще» звучить як кімната в гуртожитку. Я сказала: «Соломіє, у тебе чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на вулицю?» Вона почала говорити, що хоче вкласти гроші в нерухомість, що це «вийде вигідно». Але я бачила, що справа не лише в грошах — їй просто захотілося забрати все собі.
**Розмова з матір’ю та конфлікт**
Мати, почувши нашу суперечку, засмутилася. Вона завжди намагалася бути справедливою до нас обох, але його раз навіть вона не витримала: «Соломіє, як тобі не соромно? Ця квартира — наш дім, я тут прожила все життя». Але Соломія стояла на своєму: «Я не хочу сварок, але це моє право. Якщо не продамо, подам до суду на поділ майна».
Я не могла повірити, що моя сестра дійшла до такого. Ми з нею ніколи не були особливо близькі, але я не думала, що вона здатна на таке. Я намагалася її вгамувати, нагадала, що ми з матір’ю не можемо дозволити собі інше житло, що у мене вчительська зарплата, а у матері — пенсія. Але Соломія лише відмахнулася: «Щось вигадаєте».
**Що робити далі?**
Зараз я в розпачі. Судитися з сестрою не хочу — це дорого, довго, та й мати не переживе такого стресу. Але й віддавати квартиру, у якій ми з мамою живемо, я не збираюся. Я запропонувала Соломії викупити її частку, але вона назвала таку суму, що мені її не зібрати й за десять років. Мати плаче, каже, що краще помре, ніж покине рідний дім.
Я не знаю, як знайти вихід. Може, поговорити з Соломією ще раз, спробувати достукатися до її совісті? Чи все ж готуватися до суду? Якщо у вас були схожі ситуації, напишіть, як ви виходили з таких сімейних конфліктів. Як захистити своє житло й не втратити родних? Радьте, бо мені дуже потрібна допомога.
