Мамо, я вже оселилася! Уявляєш, нарешті!
Ярина тримала телефон плечем, а тим часом боролася з трохи впертим замком. Ключ йшов туго, наче перевіряв нову господиню на витримку.
Донечко, ну нарешті! А квартира як? Все гаразд? материн голос тримтів від хвилювання, змішаного з радістю.
Просто казка! Світла, простора. Балкон на схід, як я мріяла. Тато поруч?
Я тут, я тут! почулося басом від Степана. Ви на гучномовці, так? Ну що, пташеня вилетіло з гнізда?
Тату, мені ж двадцять пять, яке я пташеня?
Для мене завжди будеш пташеням. Замки перевірила? Вікна не дують? Батареї…
Степане, дай дитині освоїтись! втрутилася мама. Ярино, будь там обережна. Новобудова хто знає, хто поряд живе.
Ярина усміхнулася, нарешті розібралася з замком і заштовхнула двері.
Мамо, тут же не гуртожиток 70-х. Будинок порядний, люди теж. Все буде добре.
Далі тижні злилися в марафон між Епіцентром, меблевими салонами і власною квартирою. Ярина засинала з каталогами шпалер під подушкою, а прокидалася, думаючи про колір затирки для ванної.
У суботу стоїть посеред вітальні, перебирає тканини для штор і тут дзвонить телефон.
Як просувається? питає батько.
Потроху, але впевнено. Вибираю штори вагаюся між слоновою кісткою і топленим молоком. Що скажеш?
Та одне й те саме, просто назви різні.
Тату, ти нічого не тямиш у відтінках!
Але в електриці розбираюся. Розетки нормально підвели?
Ремонт тягнув час, гроші та нерви, але кожна дрібниця робила порожні стіни справжнім домом. Ярина сама обрала молочно-бежеві шпалери для спальні, знайшла майстра для ламінату і вигадала, як розташувати меблі, щоб кухня виглядала просторіше.
Коли останній будівельник поніс сміття, Ярина просто сіла на підлогу в чистісінькій кімнаті. Крізь нові штори лилося світло, пахло свіжістю і трохи фарбою. Її перший справжній дім
З сусідкою познайомилися на третій день після переїзду. Ярина копирсалася в кишені за ключами, а навпроти клацнув замок.
О, новенька! жінка близько тридцяти років, коротка стрижка, яскрава помада і цікаві очі. Я Богдана, живу прямо навпроти. Значить, ми тепер сусідки.
Ярина. Дуже приємно.
Як щось знадобиться сіль, цукор чи просто поговорити сміливо заходь! Бо одній тут у новобудові, памятаю, спершу дивно.
Богдана виявилася приємною співрозмовницею. Чаї ганяли в Ярини на кухні, обговорювали вибрики ЖЕКу і дрібні негаразди їхнього поверху. Богдана ділилася лайфхаками де провайдер, якого сантехніка кликати, де свіжі продукти неподалік.
Слухай, у мене є рецепт шарлотки просто казка! листала щось у телефоні Богдана. Зараз скину. Робиться за пів години, а виходить так, наче цілий день над нею трудилася.
О, давай! Я якраз духовку ще не тестувала.
Дні переходили в тижні, і Ярина раділа, що поруч така відкрита людина. Перетиналися на сходах, інколи забігали на каву одна до одної, ділилися книгами.
У суботу приїхав Степан допомогти з полицею, що вперто не трималася на стіні.
Дюбелі не ті взяла, буркнув тато, роздивляючись кріплення. Тут бетон, а дюбелі під гіпсокартон. Зараз, у мене в машині є нормальні.
За годину полиця стояла міцно. Степан склав інструменти, оглянув справу і задоволено кивнув.
Ну все, років двадцять простоїть!
Ти найкращий, тату! Ярина обійняла батька.
Вони спускалися вниз, говорили про дрібниці. Тато цікавився роботою, Ярина жалілася на нового начальника, що вічно плутав дедлайни і губив папери.
Біля підїзду зустріли Богдану з пакетами з Сільпо.
Вітання! помахала Ярина рукою. Знайомся, це мій тато Степан. Тату, це Богдана, моя сусідка, про яку я розповідала.
Дуже радий, тато посміхнувся відкрито.
Богдана на секунду завмерла, її погляд ковзнув по обличчю Степана, потім на Ярину. У її усмішці було щось штучне, мов би вона її приклеїла.
Взаємно, промовила коротко й швидко зайшла всередину.
Після цієї зустрічі все змінилося. Наступного ранку Ярина знову зустріла Богдану на сходах сказала доброго ранку, та у відповідь почула тільки холодне ага. Ще за два дні запросила на чай Богдана відмовилася, навіть не вислухала.
А далі почалися скарги
Вперше дільничний постукав у двері о девятій вечора.
Нарікання на шум, старший поліцейський ніяково пояснював. Мовляв, музика, гупання.
Яку музику? Я ж просто книгу читала!
Сусіди скаржаться
Жалоб стало більше. ЖЕК отримував листи про нестерпне тупання, цілодобовий гомін і музику вночі. Дільничний приходив часто, розводив руками.
Ярина розуміла, що це справа рук Богдани. Але чому не збагала.
Кожен ранок був лотереєю. Чи буде сьогодні яєчна шкаралупа під дверима? Кавова гуща? Пакет картопляних очистків під килимком?
Ярина прокидалася раніше, щоб все це прибрати перед роботою. Руки печуть від хімії, а в горлі клубок тривоги.
Так далі не буде, прошепотіла одного вечора та стала гуглити відео-дзвоник.
Встановлення камери забрало двадцять хвилин. Маленький глазок фіксував все в коридорі й був підключений до її смартфона. Ярина просто чекала.
Та й чекати довелось недовго.
Третя ночі смартфон пікнув повідомлення. Ярина не вірила очам, спостерігаючи, як Богдана в халаті й капцях методично мажуть щось темне на її двері. Акуратно, як у себе вдома.
Наступної ночі Ярина не спала сиділа в передпокої, дослухаючись шурхоту. О пів на третю шерех за дверима.
Ярина різко відчинила.
Богдана стояла з пакетом, всередині щось гидко хлюпало.
За що ти так зі мною? питала Ярина, і її голос смішно тремтів.
Ти? Ти нічого! А ось твій татусь
До чого тут мій тато?
Бо він і мій тато теж! Богдана мало не кричала, всі сусіди могли чути. Він тебе ростив і пестив, а мене кинув у три роки. Аліменти не платив, трубку не взяв. Ми з мамою ледве виживали, доки він будував вашу щасливу родину! Ти забрала у мене батька.
Ярина відступила, впираючись у двері.
Ти жартуєш
Питаєш запитай його! Чи знає Марину Литвиненко й дочку Богдану, яких викинув з життя, як сміття!
Ярина зачинила двері й, сповзаючи, сіла на підлогу. В голові: ну не може тато, не може…
Зранку помчала до батьків. Всю дорогу крутила питання, але коли побачила татову чіткість газета, спокій так нічого й не змогла сказати.
Яринко! Оце так сюрприз! Степан підвівся. Мама в магазині, скоро прийде.
Тату, мені треба спитати Ярина сіла, крутить ремінець сумки. Ти знаєш жінку на імя Марина Литвиненко?
Степан застиг. Газета впала на підлогу.
Звідки
Її донька моя сусідка. Та, яку я тобі показувала. Каже, ти її батько.
Мовчання тяглось наче вічність.
Поїхали до неї глухо сказав Степан. Зараз. Треба це розставити.
Їхали майже годину, мовчали, дивилися у вікно.
Богдана відчинила одразу ніби чекала. Важкий погляд по обох, але пустила всередину.
Приїхав покаятись? Тридцять років потому?
Пояснити, Степан дістав із кишені папірець. Прочитай.
Богдана читала і на її обличчі злость змінювалася подивом, потім розгубленістю.
Це що?
Тест ДНК, спокійно сказав Степан. Я зробив його, коли Марина подавала до суду. Тест показав: я тобі не батько. Марина, на жаль, зрадила. Ти не моя донька.
Папір випав з рук Богдани
Ярина й батько побачили на виході її розгублений погляд, але ні слова не сказали просто пішли додому.
Вже на своїй кухні Ярина підійшла до тата міцно обійняла, уткнулася у піджак.
Прости мене, тату. Прости, що засумнівалась.
Степан погладив доньку по волоссях, як у дитинстві, коли вона прибігала після сварки з подругами.
Тобі нема за що, доню. В усьому винні інші.
Відносини з Богданою так і не налагодилися, та Ярина того вже й не прагнула. Після всіх шпигунських підкидань поваги до цієї жінки не зосталосяТого ж вечора Ярина сиділа на балконі, вдивлялася у світанкові ліхтарі і слухала, як місто за вікном прокидається. На кухні батьки тихо розмовляли, зрідка сміялися, а десь навпроти чулося приглушене гупання дверей Богдана закривала за собою життя, у якому досі шукала відповідей.
Ярина обережно вдихала свіже повітря, дозволяючи собі відчути полегшення і теж трохи суму бо в кожній правді містилось по краплині болю. Але в кожній правді також живе свобода.
Вона усміхнулася: хай не кожен сусід друг, а не кожен дім фортеця від усього світу. Справжній дім там, де можна запитати просте ти мій? і отримати відповідь, що зігріває серце.
Ярина підвелася, закрила двері балкону і пішла в кухню, де тато саме розливав чай по кружках, а мама розкладала печиво. Коли вона сіла між ними, тато легенько стиснув її руку.
Вдома, доню, просто сказав він.
Ярина кивнула. І вперше за всі ці місяці відчула: тут, де пахне чаєм і сімейними словами, для неї завжди знайдеться місце. Запах дому це більше, ніж новий ремонт, це більше, ніж гірке минуле сусідів. Це її спокій серед великого світу.
Вона підняла чашку, і невидимий клубок тривоги розплівся десь у вечірньому повітрі. Сьогодні починається нова глава.
